Князь-варвар

Злетiвши з Прадуба, Творець вдихнув життя у вуста Красунi. Тiеi ж митi та ожила, оглядiлася i промовила: «Як довго я спала». «Так, ти спала вiчнiсть, – промовив до неi Сокiл, – а тепер ми даемо тобi життя. Ось Земля перед тобою. Ти маеш iти туди i зачати рiд Перших людей». «А хто я? Як мене звати?» – запитала Жiнка. «Ти е Слава, – вiдповiв iй Сокiл-Род, – таке твое iм’я, тому що ти перша Людина на Землi. Перша Жiнка. Отже, ти маеш бути славною, адже ти будеш першою Господинею на Землi». «Що ж я маю робити на Землi?» – запитала у Творця Слава.

«Ти мусиш народжувати дiтей, – вiдповiв Сокiл, – годувати i ростити iх»…

– Як наша мама Ладомира, так? – раптом озвався несмiливим голоском Добромир.

Святовид вiд несподiванки запнувся на пiвсловi, поглянувши спочатку на малюка, який щирими оченятами дивився на нього. Тодi перевiв погляд на старого боярина, який, скривившись, повертiв головою. Видно було, що почутi дитячi слова причинили йому душевного болю.

– Так, – кивнув головою Святовид, швидко мiркуючи, як вийти iз непростоi ситуацii розповiдi про Велику Матiр, коли перед тобою сидить двое малюкiв, якi не знали рiдноi материнськоi любовi, а отримували ii вiд чужинки Ладомири, яка замiнила кровну матiр.

Не ставши заглиблюватися у деталi розповiдi, щоб не порiвнювати Ладомиру iз Великою Праматiр’ю, Святовид вирiшив пропустити детальний опис Слави, знову зиркнувши на свого батька. Той продовжував сидiти на своему мiсцi, похитуючи головою.

– «Роде Великий, – промовила Слава, – я бажаю йти на Землю».

«Іди», – вiдповiв iй Творець. Ось так на Землi з’явилася Перша Жiнка, яка стала матiр’ю Перших людей на Землi.

– А як з’явилися першi чоловiки? – iз дитячою наiвною цiкавiстю запитав Переслав.

– Зараз розповiм, – радо промовив волхв, переходячи на iншу тему розповiдi. – Пiсля того, як пiшла Слава на Землю, звернувся Сокiл-Род до Бiлобога: «Сину мiй, пiрни на дно Священного озера i пiдiйми звiдти единого каменя, що там лежить». Пiсля того як Бiлобог виконав прохання Творця, той знову до нього звернувся: «Ось з цього прегарного каменю витеши Чоловiка за подобою своею».

Почав Бiлобог виконувати свою чергову працю, витесувати великого Богатиря, а Сокiл спостерiгав за його творiнням i пiдказував, як творити ту чи iншу частину тiла. Коли Бiлобог закiнчив свою працю, то перед ними постала могутня постать Чоловiка. Сокiл поглянув на творiння Бiлобога i, сказавши: «Це е Сила», вдихнув життя у вуста Велетня.