Князь-варвар

Крiм того, там росте його син, а ним опiкуеться саме моя дружина», – з такими думками долав шлях iз Киева до Переяслава Мечислав Вiдчайдушний, бастард переяславського боярина Добромира Поклiнного…

…Раптом Мечислав трохи натягнув повiддя i прислухався до дихання коня i його поведiнки. Командир когорти вiдчув тривогу у поступi коня i ця раптова тривога передалася Мечиславу. Буланий стишив хiд i заiржав. «Десь поряд таiться небезпека», – помислив Мечислав i, роззирнувшись, поглянув на своiх воiнiв. Тi також притримали коней, намагаючись зрозумiти, що стурбувало iхнього командира, адже з виду все виглядало спокiйно.

– Мабуть, якiсь духи носяться цими просторами, – промовив командир усмiхнувшись, заспокоюючи себе i своiх воiнiв.

– А можливо, десь звiр дикий зачаiвся, от i настрахав коней, – зробив здогад один iз дружинних воiнiв.

– Там, – прислухаючись, проговорив молодий воiн Данеслав, – там чути окрики людей i тупiт кiнських копит.

Всi воiни прислухалися, але нiхто нiчого не чув, тому всi здивованi погляди повернулися до молодого воiна.

– Ось там, – знiяковiло i знизуючи плечима вказав рукою Данеслав, – за цим пагорбом, там щось недобре вiдбуваеться.

– Вперед! – недовго задумуючись i взявши на вiру слова юнака, рявкнув Мечислав.

Кiлька хвилин шаленого галопу – i за поворотом, який вiдкрився воiнам, постала люта i кривава картина. Бiля перевернутих трьох повозок лежало закривавлених, понiвечених, порубаних шiсть тiл. Жорстокiсть, з якою було вчинено дане звiрство, вразило усiх воiнiв, хоч бiльшiсть iз них були звиклими бачити кров i смерть.

Воiни, зупинивши коней, якусь мить з подивом дивилися на картину, яка iм вiдкрилася, намагаючись зрозумiти, що тут сталося. Що за кривава розправа вiдбулася на цьому рiвному мiсцi? Навколо нiкого не було, лише кiлька десяткiв кiнських слiдiв вiдходили вбiк вiд тракту.

– Постраждали люди мого батька, боярина Добромира, – скочивши з коня, промовив Мечислав, упiзнавши одного вбитого, який лежав бiля повозки i був найменше понiвечений.

– Хто ж мiг дозволити собi наважитися так зухвало i люто напасти на людей боярина? – запитав блiдий i стурбований побаченим один iз воiнiв на ймення Простовид.

– Навiть уявлення не маю, адже батько не може мати ворогiв у цих землях. Донедавна вiн ще був посадником цих земель, – розвiвши руки, промовив Мечислав.

Вiтер засвистав у повiтрi, це, мабуть, душi невинно убiенних залишали своi тимчасовi домiвки.