Князь-варвар

Про долю своеi матерi боярин майже нiчого достовiрно не знав донинi. Вiн лише знав iм’я. Знав, що ii звали Доброгнiва i що вона була з родини Воiмира Шуйцi.

Лише одного разу, пiдрiсши, Добромир спробував запитати батька про свою неньку, але той нiчого не вiдповiв. Лише, примруживши очi, промовив: «Ти щось знаеш?» Добромир нiчого не знав, тому похитав головою i знизав плечима. Тодi батько з розмаху долонею вдарив сина по обличчю.

Добромир впав. З розбитоi губи потекла кров, але вiн не заплакав, тому що знав: якщо батько побачить сльози, вдарить знову.

Ось так Переслав Поклiнний виховував у своему единому синовi справжнього чоловiка i воiна. Такого, яким був сам.

Добромир доторкнувся долонею правоi руки до обличчя. До того мiсця, яке тодi так безжально вдарив батько. Добромировi на мить здалося, що вiн знову, крiзь роки, вiдчув бiль i солоний присмак кровi на розбитих губах. Боярин поглянув на пальцi, щоб переконатися, що там немае кровi, i облизав губи. Кровi не було, i вiн полегшено зiтхнув.

Пiсля отримання кривавого i болючого уроку Добромир бiльше нiколи не запитував у батька про матiр.

Так крiзь все життя вiн пройшов iз болем у серцi, не вiдаючи про долю тiеi, яка дарувала йому життя.

Потiм, вже по смертi батька, Добромир чув вiд одного волхва, що може над родиною висiти якесь страшне прокляття, через яке жiнки, вродивши дитину, лишають ii i йдуть геть у iншi свiти. «А для того, щоб виправити або вiдвести вiд родини прокляття, треба, щоб у сiм’i родився хлопчик, який прийме посвяту i стане волхвом, йдучи шляхом служiння Богам.

Ось тодi Боги можуть змилосердитися i зняти страшне закляття».

Спочатку цi слова юному Добромиру видалися дивними, але з часом вони все мiцнiше i мiцнiше засiдали у його серцi, iнколи навiть заважаючи прийняти вiрне i життево справедливе рiшення.

– Але чому менi батько не повiдав правди? – задавав тодi собi запитання Добромир. – А може, просто не встиг? Може, вiн хотiв менi все розповiсти, коли я стану дорослим?

Цього Добромир не мiг знати.

Не мiг вiн вiдгадати, що творилося у батьковiй душi i чому вiн був такий суворий iз своiм единородним сином.

На той час Переслав Поклiнний, своею вiдвагою i вдачею, зумiв наблизитися до Великого князя киiвського Ігоря, на прiзвисько Старий, настiльки, що зумiв стати довiреною людиною i сподвижником князя. Переслав супроводжував тодiшнього володаря киiвських земель у лiтнiх походах на чужинцiв, а взимку ходив з ним на полюддя до васальних володiнь князя за даниною.