Князь-варвар

Цей вогненний танок зумiв вiдбитися у поглядi синiх очей боярина, якi задумливо дивилися на багряне дiйство. Те дiйство, яке приносило у жертву одних, щоб дати тепло i можливiсть жити iншим.

Дуже часто Добромир любив прищурювати своi повiки, так, що попервах було важко розгледiти колiр його очей, але коли вiн вiдкривав свiй погляд, то могло здатися, що у його поглядi вiдбилася вся синява нашого неба.

Добромир не був красенем, хоча й вiдразним його не можна було назвати. Просто у нього був надто суворий вигляд, який одних людей вiдлякував, а iнших, навпаки, заворожував i притягував.

У ньому вiдчувалася безмежна владнiсть, яка дозволяла йому керувати ватагами у самi скрутнi та важкi митi життя i не лише на ратному полi.

Боярин вiдволiкся вiд танцю вогню, який на мить його заворожив своею гармонiйнiстю, випростався i, повернувшись, пройшов до того мiсця, де зберiгалася його зброя. Вiн легенько, з повагою доторкнувся до свого бойового меча i вiдчув спорiдненiсть iз живим, як вiн вважав, шматком майстерно викуваного булатного металу.

Того металу, який надто вправно умiв забирати життя у завзятого ворога, за якими б вiн обладунками не ховався.

Але у руки Добромир не став брати меч. «Не треба його будити без потреби», – помислив боярин i, вiдiрвавши долоню вiд меча, як завжди з трепетом, доторкнувся нею до одежi на грудях, наче намагаючись передати собi ту енергiю i мiць, яку вiн отримав вiд своеi рiдноi зброi. «Адже меч забирав життеву енергiю i силу у вбитого ним ворога, а потiм вiн мiг дiлитися своiм надзвичайним набутком iз тим, кому вiн належав, зi своiм господарем», – так говорили волхви, i Добромир свято у це вiрив.

Бiльше того, вiн сам неодноразово у цьому переконувався.

Так, тримаючи долоню на грудях, Добромир, знову ступивши кiлька крокiв убiк, розвернувся, крутнувшись на каблуках дорогих чобiт, i, зупинившись посеред кiмнати, роззирнувся. Оглянув себе, свiй одяг i повiльно попрямував до свого улюбленого дубового крiсла.

Одягнений боярин був у шовкову бiлу сорочку iз червоною вишивкою навколо горловини та грудного вирiзу.

Сорочка була пiдперезана вузьким шкiряним поясом з металевою, лiроподiбною застiбкою. На плечах, поверх сорочки, була накинута дорога вiзантiйська плащ-мантiя, яка була застiбнута невеликою, але коштовною фiбулою, посерединi пiд шиею.

Фiбула була закрiплена так, щоб ii не прикривала невелика, гостра, пiдстрижена борiдка, яка ранiше була чорна як вороняче крило, а нинi посрiблилася вiдтiнком сивини.