Князь-варвар

Люди дякували Богам за пережиту холодну зиму i з надiею на тепло та добро дивилися у майбутнiй рiчний кругообiг. Адже на порозi поставав новий рiк. Це вже був 6495 рiк вiд того часу, коли Боги створили цей свiт i подарували його для життя першим людям нашоi землi.

– Все буде добре! Боги нас оберiгають i люблять, – мiркуючи промовив колишнiй посадник переяславський, боярин Добромир Поклiнний, наче сам себе переконуючи у свiтлостi прийдешнiх часiв.

Усамiтнившись, Добромир сидiв у своiх боярських хоромах, якi знаходилися у самому центрi переяславського дитинцю.

А який був дитинець у Переяславi, було вiдомо усiм у Киiвськiй державi.

Поважний боярин розмiстився у зручному дубовому крiслi, яке стояло бiля камiна, що палахкотiв живильним теплом, у лiвiй частинi простороi, багато прибраноi кiмнати. Добромир хотiв вiдпочити, а заодно i помислити над днями, як минувшими, так i тими, що грiзно поставали на обрii. Зробити це боярин мiг лише тут, у своiх гостинних i милих серцю палатах.

Ця кiмната була постiйним пристанищем старого боярина. Тут вiн проводив бiльшу частину свого дня, працював, перебував у роздумах, спогадах. Саме у цих палатах Добромир приймав своiх поважних гостей. Інколи навiть траплялося, що старий боярин не йшов дiлити сiмейне ложе зi своею дружиною Катериною, а ночував ось на цьому тапчанi, який стояв пiд стiною, з iншого, протилежного боку вiд камiна, ближче до вiкна. Того вiкна, з якого можна було споглядати за життям мiста аж ген за дитинець через окольний град до тiеi сторони, де закiнчувалося поселення мирян.

Туди, де мiлководна Альта з’еднуеться iз руслом могутньоi рiчки Трубiж.

Цiеi ночi Добромир також ночував у своiй улюбленiй кiмнатi, тому що мав вранiшнiй клопiт i не хотiв будити дружину спозаранку. Справа у тiм, що двiчi на тиждень боярин, встаючи до сходу сонця, приносив, як завше, молитву Богам, а потiм вправлявся у вiйськовому бойовому мистецтвi з одним iз дружинних воiнiв, якi несли службу у Переяславi.

Добромир хотiв вiдчувати, що вiн ще вправний воiн. Що вiн ще може тримати удар при шаленому натиску супротивника, не дивлячись на вiк i тi рани, якi були отриманi у колишнiх кривавих баталiях.

Для Добромира була надто важливою ця обставина, адже вiн зустрiчав уже шiстдесят третю весну у своему довгому i всiяному рiзними перипетiями життi.