Жанна батальйонерка

Ручусь, що будь-який дух замерзне при сьогоднiшньому морозi! Принаймнi мiй дух остiльки замерз, що не помiтив навiть вашоi присутности!

– Ми розмовляли про народнi прикмети! – заговорила до нього панночка, помiтивши, що в Муславського гарне обличчя. – Правда, що коли зимою багато снiгу, то лiто буде тепле?..

Новий рiзкий дзвоник стурбував гiмназиста Криницького, вiн одчинив дверi й побачив перед собою струнку й енергiйну постать офiцера… Офiцер, не гаючи часу, зайшов до передпокою й зачинив дверi.

– Змiя, – розгублено промовив Криницький.

– Голуб’ятнiков! – вiдповiв офiцер. – Сергiй Григорович Голуб’ятнiков!..

– Цього мало, ви скажiть пароль!..

– Мое прiзвище Голуб’ятнiков, я поручник Голуб’ятнiков! Цього цiлком досить. Це краще за всякий пароль! – сказав офiцер, даючи Криницькому свого кашкета, а потiм неохайно кинувши йому на руки свою шубу.

– Можете доповiсти, що прибув поручник Голуб’ятнiков!

– Ви помиляетесь, – ображено вiдповiв гiмназист, – я не льокай, я вартовий «Священного Лотосу» – Леонид Криницький!

– Це новий титул, – сказав поручник, – але не ображайтесь – усi ми льокаi, тiльки маемо рiзнi ранги.

Коли б ви були в армii, то напевне були б прапорщиком, а значить i моiм льокаем!

Поручник дзенькнув острогами й пiшов до кiмнат. Роздратований Криницький кинув шубу та кашкета поручника на стiлець i пiшов за ним, залишивши свою почесну варту i вирiшивши, що це вже не така приемна справа, i що багато приемнiше розмовляти десь у куточку кiмнати з гарненькою гiмназисточкою.

Вiн уже не хтiв i посвяти у вищий духовний ступiнь товариства «Священний Лотос».

Пiсля поручника Голуб’ятнiкова прийшов ще один гiсть, але це був гiсть самого професора Барка, який нiчого спiльного з товариством «Священного Лотоса» не мав. Але тепер гостi Жанни поводилися трохи шумнiше. Поручник Голуб’ятнiков порушив мiстичне шепотiння по куточках дзеньканням своiх острогiв та несподiваними викриками, а Муславський своiми дотепами викликав смiх, що остаточно розвiяв окультну атмосферу.

Великий портрет Анни Безант – теософського теоретика i просто гладкоi бабулi, що замотала себе хмарою бiлого серпанку, докiрливо поглядав на це товариство. Воно не могло серйозно поставитись навiть до такоi дитячоi розваги, як спiритичний сеанс.

– Жанно, з сьогоднiшнього дня, як вам вiдомо, я вже став справжнiм захисником вас од самого кайзера! Незабаром iду до Петрограда i звiдти вже на фронт.