Лицарка Корони

Його, наче корабель у штормовому морi, поносило по свiтах, та врештi вiн повернувся додому, на коханi киiвськi пагорби, у тiнь вiковiчних лип, помiж якими виблискують золотавi куполи.

Чому навчився Онисфiр за цi роки – в колi заможного панства серед блиску королiвських дворiв? Мудростi? Аж нiяк. Лише хитростi i пiдступностi. Так, саме це його найкраща i найгострiша зброя. І нею вiн буде битись до скону, поки не захистить те, що наймилiше його серцю. Його любу вiтчизну, тисячолiтню iсторiю якоi жоден чужинець не спаплюжить.

* * *

У тяжких роздумах з кута у кут, як хитун годинникового механiзму, проходжав залою епископського палацу iнтеррекс Речi Посполитоi Якуб Уханський. Пiсля наради з королiвськими урядниками вiн нiяк не мiг заспокоiтись. Час безкоролiв’я мае завершитись. Але як, як переконати впертюхiв-шляхтичiв iз русинських та литовських земель пiдтримати кандидатуру Габсбургiв? Та й не всi польськi пани хочуть бачити суворого ревнителя католицькоi вiри на престолi – побоюючись, що змусить вiн iх говорити нiмецькою.

Бородань у лiтах пiдiйшов до вiкна. Вiн подивився на шпиль католицькоi капiтули навпроти епископського палацу. Той врiзався у захмарене небо, яке загрожувало ось-ось розридатися холодними слiзьми. Інтеррекс зiтхнув – сивочолий у темнiй рясi, вiн зрiкся свiтських благ i за те опинився на одному щаблi з королями. А все завдяки кракiвському каштеляну Енжею Тенчинському, який у дрiбному Якубi розгледiв неабиякi здiбностi i не пошкодував грошей на навчання хлоп’ятi – чужому i навiть не далекому родичевi.

Інтеррекс останнiм часом часто згадував свого покровителя. Вже й свiчку розпорядився в храмi ставити за його упокiй i молитви по монастирях читати – та не йде Тенчинський з голови. Може, це знак? Бо хто ж ще так любив матiнку Церкву i Польщу, як не Тенчинський? «Як, як же тебе посилити i збiльшити, перетворити тебе на могутню, аби пiдкорились тобi усi народи, моя рiдна земле? А головне – литвини та русини, якi не хочуть розпрощатись зi своiми вольностями, а хочуть ще новi i новi!» – Якуб молитовно склав руки i на обрii в цю ж мить блиснула громовиця.

«Тiльки Габсбурги силою та рiшучiстю зможуть побороти русинiв iз iх православ’ям! Не допомогла нам Люблiнська унiя, яка хоч i приеднала русинськi землi до Польщi, перетворивши iх на едине, та не подiяла на схiднi воеводства.