Лицарка Корони

Княгиня схопила канделябр i наблизилась до найвiддаленiшоi скринi. Та була замкнена. І, вочевидь, найцiннiшi папери зберiгались саме в нiй. Дверi знову рипнули, Анна обернулась. Цього разу до кiмнати увiйшов чернець, вiн схилився у поклонi:

– Його свiтлiсть князь Януш Острозький наказав вiдповiдати на всi питання вашоi свiтлостi…

– Я вражена книгозбiрнею. І вашою роботою, вона у вас така цiкава. Торкатись старовинних фолiантiв, читати тисячолiтню мудрiсть. І я бачу – тут не лише церковнi книги, – Анна мило всмiхаючись, поставила канделябр на скриню i хотiла було рушити до столу.

– Так, тiльки попрошу вас прибрати вогонь з тiеi скринi. Там дуже важливi папери.

– Якi ж? – удавано невинно поцiкавилась княгиня.

– Там архiв князiв Острозьких, – перекладач рознервувався i сунув до неi, бо Анна саме схопила канделябр i нахилила так, що з нього ледь не впала свiчка. Та пiсля вiдповiдi жiнка слухняно передала йому пiдсвiчник i уважно огледiла ченця. На його паску вона помiтила зв’язку ключiв.

– Вибачте, я мабуть пiду…

Вiзитерка була задоволена. І, не вимовивши бiльше анi слова, Сокольська полишила князiвську книгозбiрню.

Княгиня прямувала темним коридором на звуки музики. Мiсячне сяйво променiло синiм i вiдбивалось на стiнах. Лише де-не-де по закутах тремтiли жовтавi вогники свiчок. Моторошна темрява крок за кроком пiдступно i непомiтно захоплювала палац князiв Острозьких. Анна вiдчувала ii шкiрою. Здавалось, темрява йде за нею. Княгиня не на жарт злякалась i зойкнула, коли ii щось схопило i потягло у бiк.

– Я чекатиму вас у себе цiеi ночi… Моi покоi навпроти ваших… – прошепотiв голос. Анна його впiзнала. Лють додала iй сили, i вона вдарила нападника локтем у живiт. Панич застогнав, а княгиня нарештi звiльнилась iз його пастки.

– Пане Жабокрицький, нiколи так не робiть! І не переслiдуйте мене бiльше! – кричала жiнка у срiблястому едвабi – бiла, як крейда i холодна, як снiг.

Саме такою ii побачили служби Острозьких, що вже починали розходитись iз святкування по покоях. Здалеку вони почули жiночий крик i, наблизившись, помiтили розгнiвану Сокольську та Жабокрицького, який ховав обличчя у темному кутi. Шляхтичi, якi вже були добре напiдпитку, пирхнули зi смiху, а молода у срiблястих шатах з високо пiднятим пiдборiддям рушила до трапезноi.