Лицарка Корони

Вочевидь, шлюбний вибiр Сокольськоi i його звеселяв.

– За столом, вочевидь, вражений вашим службою, ласим до iжi, – Анна показно зiтхнула.

– То може його привезти сюди, аби молода не сумувала?! – Януш промовив голосно.

– Не варто, ваше свiтлосте, – жiнка блиснула бiсиками – Я останнiм часом не часто бувала на людях, тим бiльше серед такого шляхетного панства, i, вочевидь, забула, як важко даються такi гуляння. До них слiд бути бiльш пiдготовленою. Ясновельможний князю, а я до вас приiхала з таемною мiсiею.

На останнiх словах Сокольська примружила очi i звабливо усмiхнулась. Князь пiдвiв руку до вуст i вiдповiв найiнтригуючiшим поглядом:

– І що ж це за мiсiя, люба моя?

– Я роззираюсь довкола i запам’ятовую все до найменших дрiбниць, – Анна знов усмiхнулась. – Як ви знаете, мiй новий свекор – луцький епископ. Але його палацам та замкам не вистачае смаку, такого, який е у вас, ваша свiтлосте. Що ви порадите – чим варто дивувати гостей?

Януш Острозький наблизився на небезпечну вiдстань, вiн зазирнув в темнi очi княгинi.

– Звiсно, бiблiотекою, панi. Книгозбiрнi здатнi перетворити у вченого багатiя навiть дурня. Вiн може не прочитати жодного манускрипту, але добра слава йому гарантована, – чоловiк потягнувся до руки Сокольськоi. – Бажаете, я покажу вам свою?

Анна схвально кивнула. Янушу ii вираз обличчя нагадав вдоволену дiвчинку, якiй щойно пообiцяли привезти iз ярмарку яскравий солодкий льодяник. Вiн згадав, як малим пiд час батькових подорожей перетинався iз Сокольськими, серед них було грайливе дiвча, що ходило у короткiй сукнi i з малим кортом при боцi.

Ще тодi Анна видалась йому незвичайною – адже ii, як i його, з дитинства навчали вiйськовiй науцi. Рiзниця була лише в тому, що Сокольськi навчали дiвчинку. А це було рiдкiстю. Януш рукою вказав княгинi шлях, i вони вийшли iз зали разом, чим сильно здивували сестру Острозького Катерину, яка цiлий вечiр пильно стежила за новими гостями замку.

– Ви вже не носите зброю при боцi, панi Сокольська? – пожартував Януш, ведучи Анну довгим коридором в iнший бiк палацу.

– Нi. Але, якщо вона менi потрапить до рук, я знаю, що з нею робити.

– Це дуже добре, панi Анно. Ваш батько був мудрою людиною i вiн вiрно вчинив, навчивши вас битись, – Януш Острозький вiдчинив дверi бiблiотеки в кiнцi коридору.

Княгиня помiтила, що вони незамкненi. В залi за свiчкою сидiв чернець. Вiн пiдвiвся, щойно господар увiйшов, вклонився i стрiмголов залишив кiмнату.