Лицарка Корони

Чоловiк у темному не вгамовувався, але жартував вже пошепки, щоб старий Острозький на iншому боцi застiлля не почув.

– Кажуть, що в Парижi ту виделку визнали чудасiею i дивом! Бо французьке панство та королi iхнi досi iли руками, а тепер нарештi набулись шляхетностi. І iдять виделками – нашими… – промовив Януш саме встромлюючи срiбний двозуб у пропечене м’ясо.

Анна вже не втручалась у розмову, а роззиралась довкола. Їi погляд знов перетнувся iз Жабокрицьким. Його очi палали. Анна пригубила вина, не вiдводячи погляду вiд красеня-шляхтича.

«Як же довго я не вiдчувала себе привабливою…» – промайнула думка.

Сонце покотилось за обрiй – i почались танцi. Чоловiки та жiнки розсипались залою i по черзi вступали у сарабанду. Сокольська теж пiдвелась i несподiвано перетнулась iз Жабокрицьким – той виявився спритнiшим за новоспеченого чоловiка i вiдразу повiв ii у коло.

– Ви мене не пригадали, панно? – прошепотiв вiн, небезпечно наблизившись. Анна запитально на нього подивилась. – Ми якось, правда, давно вже, зустрiчались у будинку вашого дядька у Луцьку.

Ви ще тодi вразили мое серце. Та так сильно, що щойно ви зникли – подався я свiт за очi i опинився врештi тут, на службi в князя Острозького.

Сокольська стала пригадувати. Так, так – це той самий шляхтич, який ходив за нею слiдом, коли вона п’ять рокiв тому гостювала у дядька. Вiн ii так рознервував, що довелось перервати гостину. Як же вона могла таке забути!

– Я вас згадала, пане… – княгиня лукаво посмiхнулась.

– А я вас й не забував.

І цього разу вже не вiдпущу… – на цi палкi слова Сокольська лише розсмiялась. I саме в цю мить перетнулась з гнiвним поглядом високочолоi Катерини Острозькоi, яка витанцьовувала поруч.

Та щойно музика припинилась, Сокольська вискочила притьма iз зали. У сусiднiй було не так гамiрно. Вона причаiлась бiля вiкна. За якийсь час на порозi з’явилась постать у свiтлому – княгиня побачила вiдблиск у шибцi. Жабокрицький так наблизився до жiнки у переливчастому едвабi, що вона вiдчувала його гаряче дихання.

Анна розхвилювалась, але стримувала себе i не поверталась.

– Чи вдовольнить вас ваш чоловiк-нелюб?

– Чого ви вирiшили, що я його не кохаю?.. – з придихом спитала княгиня. Вона виструнчилась, та до шляхтича не поверталась.

– Я це бачу… – Жабокрицький простягнув руку й обережно, наче маючи справу iз хижим звiром, поклав ii на княгинине плече.

Анна нарештi повернулась i нiжно провела рукою по сiрому оксамиту жупана красеня.