Лицарка Корони

Завдяки йому, а ще червоним пухким губкам i хитрим бiсикам – вiйтiвна, а нинi ще й епископська донька могла розвiдати будь-що. Тож дружба деколи ставала княгинi ще й дуже корисною. Бути у справах усiеi Волинi – хтоб цього не волiв.

Ганна хитро примружила очi i взяла подругу пiд руку. Жiнки почимчикували вздовж рядiв. Марк Сокольський певний час йшов слiдом, допоки його увагу не привернув товар зброярiв, якi закликали ясновельможне панство спробувати на руку своi вироби.

– Аничко, дивись-но, що я вигадала… Думаю я порiднитись iз тобою, – жiнка в червоному задоволено хмикнула, щойно побачила, що з подругою вони лишились сам-на-сам.

– Ганю, ти про що? – спiврозмовниця нахилила голову, сповиту жалобним очiпком, ближче до зухвалого капелюшка.

– Ти ж тепер вiльна i можеш вийти замiж так, як захочеш?.. Ну, добре, як захочете ти i твiй брат. А вiн навряд вiдмовить тобi у тому, аби стати Борзобагатою, – Ганнуся радiсно плеснула в долонi i пiр’я на капелюшку пiдстрибнуло.

– Тобто? – Сокольська удавано здивувалась, хоча насправдi вже здогадалась, до чого хилить подруга.

– Василь, братик мiй, давно вже на тебе споглядае, – жiнка в атласi штурханула подругу у бiк.

– Але ж… ваш батько? – на вухо епископськiй донцi прошепотiла Анна.

– Породичатись iз князiвським родом! Ти що! Ха! Тепер самi Острозькi йому руку подаватимуть! Та вiн погодився б Василя i на собацi оженити, якби той був князiвною, – пирхнула Ганнуся i миттево отямилась. – Ну, про собаку, я ж пожартувала… Аничко, ти не ображаешся? – подруга пiдтягнула Сокольську до себе.

Княгиня всмiхнулась i обiйняла вiйтiвну:

– Моя ти пташко-рятiвнице…

Панни пройшли до кiнця Ринку i впритул наблизились до церкви Покрови. Перехожi зупинялись i схилялись перед митрополичою донькою.

– Аню, вони всi так схилятимуться й тобi… Всi до одного, хто бодай колись зневажав… Бо понад усе люди люблять грошi i багатство… – з гордiстю промовляла жiнка в червоному, впевнено ступаючи брукiвкою.

На розi в тiнi храму причаiвся пан – огрядний iз густою бородою, у шубi з горностая, покритiй червоною китайкою, руку вiн тримав на рукоятi шаблi. Анна встигла помiтити, як поспiхом вiн перевiв свiй погляд iз неi на велелюдний ринок. Чоловiк робив вигляд, що не помiтив двох жiнок, якi увесь цей час неспiшно пiдходили до нього. Княгиня здогадалась, що подруга пiдлаштувала iхню зустрiч навмисно.