Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857

) свiдчить про поступове адаптування поета до волi, що вiдбувалося в «промежуток между Северной Пальмирой и киргизской пустыней»: вiн допався до книжок, «прочитал уже все, что появилось замечательного в нашей литературе в продолжение этого времени», малюе старовиннi церкви, портрети олiвцем i – «бесконечно доволен».

У листах розгорнуто безлiч живих епiзодiв, зафiксовано промовистi нюанси – побутовi й настроевi. Самоаналiз утверджуе самооцiнку, згадаймо автодекларацiю в листi до Г. Тарновського (25 сiчня 1843 р.

): «…нехай я буду i мужицький поет, аби тiлько поет…». У психологiчнiй автохарактеристицi увиразнюеться культ чуття; прикметнi контрасти в оцiнках однiеi й тiеi ж особи, вияви симпатii та антипатii до неi (таку амплiтуду почуттiв до А. Усковоi – вiд обожнення до розчарування, висловлено в листах до Бр. Залеського вiд 9 жовтня 1854 р. та 10 квiтня 1855 р.). Мотив шукання пари пронизуе багато якi листи останнiх рокiв, передусiм до В. Шевченка, – «неначе цвяшок, в серце вбитий» («Марина»). Поет обгрунтовуе своi плани, докладно аргументуе своi смаки й побажання: «…може, Харита скаже, що вона вбога сирота, наймичка, а я багатий та гордий, то ти скажи iй, що в мене багато дечого нема, а часом i чистоi сорочки; а гордостi та пихи я ще в моеi матерi позичив, у мужички, у безталанноi крiпачки» (до В. Шевченка, 2 листопада 1859 р.), – помiтна тут постiйна Шевченкова опозицiя пани/люди, яка пронизуе всю його творчiсть. Пiсля вiдмови Харитини просить родичiв та знайомих, щоб i надалi пiдшукували йому наречену, сподiваеться на згоду «кирпатенькоi чорнобривки» (ii обiцяв висватати Ф.  Ткаченко), невiдступно вiрить у реальнiсть цих ефемерних мрiй i заходiв. Освiдчившись Л. Полусмак, повiдомляе В. Шевченковi у листi вiд 22, 25 серпня 1860 р. як про щось цiлком певне: «лiтом ми з жiнкою прибудемо та вкупi порадимося, що нам робить». Зворушують романтичнi iлюзii поета в останнiх листах, огорнутих незбутнiми мрiями про «тихий рай» всупереч нещаднiй реальностi, – оте, писав Єфремов, «гарячкове, чисто рефлекторне добирання собi пари, щоб застрахуватись перед перспективою самотньоi старости»[10 - Єфремов С. Шевченко в своему листуваннi // Шевченко Т. Г. Повне зiбрання творiв. Т. 3. Листування / Текст, комент., ред., вступ. сл. С. Єфремова; комент. М. Новицького, В. Мiяковського, П. Филиповичa та iн.; Всеукр. акад. наук; Комiсiя для видавання пам’яток новiт. укр. письменства. – К.: Держвидав Украiни, 1929. – С. XXXІI.].