Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857

9-го декабр[я] 1845 года.

На зворотi:

Милостивому государю

Тарасу Григорьевичу Шевченке.

1846

79. В. Г. Шевченка до Т. Г. Шевченка

5 липня 1846. Кирилiвка

Достойнейший Тарас Григорьевич!

Ну! Як писати: чи так, як до чоловiка, созданого Богом i надiленого при созданii розумом – чи як до чоловiка, iзбалованого щастям: нi, мабуть, перше напишу до Петербурзького академiста, а там, як пiзнаю, що вiн мiй родич, то напишу по-братськи.

Я чув, що Ви гаразд писати i мальовати, тiлько як не розсердитесь, то приймiть i мою раду; он бачите що: кажуть, що Ваше писання вподобали розумнi люди, а декоторi сказали, що так не годиться, то, бачте, треба б якось помаленьку, щоб стару пiймати; воно все нiчого, та ба, шкода буде менi родича, а, може, кому доброго товариша або що.

Часом на свiтi бувае, що правди не люблять, i бувае, що за правду принудять за дев’ятими воротами гавкнуть – ця пословичка у нас пiшла iз того, що судейськi крючки квапились на бал до генерала Рота i були з ним трохи побратались, а один розумний чоловiк пристав iз москалiв, вiн тепер у Бiлiй Церквi, Палiенко – iм оту пословицю сказав, каже: «О! якби це генерал, та не Рот, то вiн би вам дав такого од лукавого, що которийсь би аж за дев’ятими воротами гавкнув».

То бачте, як я почув, що Вам щось там сказано не пускать меж люди писання якогось, що колюче, то я аж затрусився, думаю, може справдi: чоловiк на чужинi, порадиться нi з ким, то як iзбився з пантелику, не диво – хоч то я нiчого не поможу, але добро сказать, як то кажуть: чи зроблю що, чи нi, а що накиваю, то пропаде.

Отже ж так нехай Вам не здаеться, що то радить той, що вирiс в Карелiвцi, бо часом в Карелiвцi родиться такий, як i в Вiльшанiй, а може ще й гiрше, як в Лисянцi.

Якщо до правди Ваша робота гостренька, то кiнчиками об землю погартуйте, вона зараз витупиться.

Про вашi «Гайдамаки» я частенько читаю. Якби-то Ви були такi добрi, та, ще менi iз Вашоi працi вдiлили що-небудь, то я б Вам гарне спаси Бог сказав.

Коли напишете до мене, будете такi ласкавi, то може i я ще паперу листок не пожалую – а якже нi, то Бог з Вами.

Як дiждем контрактiв тих, що мають буть, та будем живi, надiюсь буть в Киевi; може, зайду до Вас, хоть табаки понюхаем i дещо потолкуем.

Прощайте, бувайте здоровi, я оце швидко поiду в Одесу.

С глубочайшею преданностию остаюсь навсегда покорным слугою

Варфоломей Шевченко.

P. S.