Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 1. 1839–1857

Якби i йому, як рукам, можна було дать клапоть паперу та перо з каламарем, та й годi. То воно дуже добре було б, так що ж! таким добром його не нагодуеш. Йому треба нудьги, тяжкоi, невсипущоi нудьги!

Цур йому, тому лиховi, а то ще щоб не заплакать, а iнодi далебi доходить до того, аж самому сором, та що ж, нiчого не вдiю з проклятущою нудьгою. Чи вернувся Василь iз Пiтера? Чи привiз вiн менi ту справу, що я його просив (бо менi затого можна буде рисовать). Нехай до мене хоч словечко напише. Напишiть, Бога ради, чи получили ви «Историю» Устрялова, бо вона найшлась, i я послав вам через тутешнього купця.

Бувайте здоровi та не забувайте

безталанного

Т. Шевченка.

Напишiть, будьте ласкавi, швиденько.

118. Ф. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка

27 квiтня 1848.

27 апрел[я].

Христос воскрес!

Що оце Ви? – Бог з Вами, Тарас Григорович! І за що б таки менi на Вас сердиться, або – ще того гiрше – забути Вас? Писали Ви до мене – правда; а хiба ж я до Вас не вiдписував? Тiльки на послiднiй лист нiчого не сказав, та й то виноват поганий москаль, чрез которого Ви передали «Историю» Устрялова; сказав вiн Вам, що «Историю» отдав в моi руки, да i збрехав, скурвий сину; перш наказував вiн зайти у якуюсь лавочку, менi не було часу по лавочках заходить, я гаявся, все вiдкладував, а тим часом вiн, чи може вже i не вiн, через солдата прислав ii менi перед самiсiньким велик[о]днем… Самого купця я i в очi не бачив, я тiльки збирався вiдвiчать на Вашу писульку, аж тут поспiв i Ваш послiднiй лист.

Коли Вам Бог приведе побувать на Раiмi, то, будьте ласкавi, Тарас Григорьевич, передайте мiй низесенький поклон лiкарю Белеву – гарний парень i щирий приятель моего брата, а трохи й мiй. Порозвiдаю, коли вiн останеться ще на Раiмi, то буду писать до його особо; коли ж не останеться, то там буде чиновник нашоi Комiсii Субханкулов; в нуждi – нехай ii Бог мимо несе – обратитесь до його… через його можна буде до мене пересилать листи; чого треба буде, а може й тепер треба, пишiть.

Брат Василь зовсiм остався у Петенбурзi i в Оренбург уже не вернеться; таке лихо, приiхав на годину – я i зрадiв було, аж тут нелегкая мати понесла його у той Пiтер… вiн служить секретарем у министра внутр[енних] дел.