Щоденники 1913–1923 рр.

Кумедне спостереження: коли ж я цього позбудуся?

Щойно уважно розглядав себе в дзеркалi, i мое обличчя – щоправда, лише при вечiрньому освiтленнi, до того ж лампочка була позад мене, тож освiтленим виявився, власне, тiльки пушок на краях вух, – навiть як придивитися ближче, здалось менi кращим, нiж воно е, наскiльки я знаю, насправдi. Ясне, вiдкрите, майже гарно окреслене обличчя. Чорнота чубу, брiв i очних ямок проступае, мов життя, на тлi решти застиглоi в очiкуваннi маси. Погляд анiтрохи не спустошений, на це й натяку нема, але й не дитячий, швидше неприродно енергiйний; та, може, вiн був просто спостережливий, адже я спостерiгав себе й хотiв нагнати на себе страху.

12 грудня. Учора довго не мiг заснути. Ф. Нарештi в мене з’явився план, з ним я, невпевнений, i заснув. Попросити Вайса вiднести iй до контори листа, i в ньому написати тiльки, що менi потрiбна звiстка вiд неi чи про неi, тож я посилаю Вайса, щоб вiн написав менi про неi. Тим часом Вайс, поки вона дочитуе листа, сидить край ii столу, потiм уклоняеться й, позаяк iншого доручення не мае й навряд чи розраховуе дiстати вiдповiдь, iде.

Увечерi дискусiя у Спiлцi службовцiв. Я вiв ii. Аж смiшно, що може викликати почуття власноi гiдностi. Моя вступна фраза: «Вiдкриваючи сьогоднiшню дискусiю, я мушу висловити жаль iз приводу того, що вона вiдбуваеться». Рiч у тому, що мене вчасно не повiдомили про це, i я не пiдготувався.

14 грудня. Доповiдь Беермана. Порожне мiсце, але виголошував з таким самовдоволенням, що часом воно просто заражало.

Хай дiтки не плачуть, а смiються на свято —

Купiть iм гостинцiв багато-багато.

Цитував Шоу: «Я посидющий, боязкий громадянин».

У конторi написав листа до Ф.

Переляк, що охопив мене, коли вранцi дорогою до контори я зустрiв схожу на Ф. дiвчину з семiнару; першоi митi не мiг збагнути, хто це, помiтив лише, що вона, хоч i схожа на Ф.

Щойно прочитав у Достоевського мiсце, яке так нагадуе мою «нещаснiсть».

15 грудня. Листи до д-ра Вайса й дядька Альфреда. Телеграма не надiйшла.

Читав «Ми, юнаки 1870—71 рр.» Ледве стримуючи сльози, перечитував мiсця, присвяченi перемогам, та iншi натхненнi сцени.