Щоденники 1913–1923 рр.

Спiльне нагромаджуеться цiлком навколо батька, Георг вiдчувае його тiльки як щось чуже, усамостiйнене, нiколи ним достатньо не захищене, вiддане на поталу росiйським революцiям, i тiльки через те, що сам вiн не мае нiчого, крiм оглядки на батька, на нього так глибоко впливае присуд, який стае нездоланною перепоною на його шляху до батька.

«Георг» мае стiльки ж лiтер, як i «Франц». У прiзвищi «Бендеман» оце «ман» тiльки пiдсилюе «Бенде» з метою виявити всi ще невiдомi можливостi оповiдання. Але в «Бенде» стiльки ж лiтер, як i в «Кафка», i голосна «е» в «Бенде» стоiть на тих самих мiсцях, що й «а» в «Кафка».

«Фрiда»[1 - Нiмецькою це iм’я пишеться Friede.] мае стiльки ж лiтер, що й «Ф.», i починаеться так само з «Ф»; «Бранденфельд» починаеться з тiеi самоi лiтери, що й «Б.», i завдяки слову «фельд» набувае певного значення. Може, навiть думка про Берлiн зринула не без впливу, а вплинув, можливо, спогад про Бранденбурзьку марку.

12 лютого. Пишучи про товариша на чужинi, я багато думав про Штоера.

Коли мiсяцiв через три пiсля написання цього оповiдання я випадково його зустрiв, вiн розповiв, що мiсяцi три тому заручився.

Вчора пiсля того, як я у Вельча прочитав уголос оповiдання, старий Вельч вийшов з кiмнати, а повернувшись за хвилю, похвалив оповiдання, особливо яскравi образи в ньому. «Я просто-таки бачу перед собою цього батька», – промовив вiн, не зводячи погляду з порожнього крiсла, де вiн сидiв, коли я читав.

Сестра сказала: «Це ж наша квартира».

Я здивувався, що вона не вгадала мiсця дii, й вiдповiв: «Тодi батько мав би жити у вбиральнi».

28 лютого. Ернст Лiман прибув у службових справах до Константинополя одного дощового осiннього ранку й за звичкою – це був уже десятий його приiзд сюди, – бiльше нi про що не дбаючи, вирушив загалом безлюдними вулицями до готелю, де щоразу iз задоволенням зупинявся. Було досить прохолодно, вiтер забивав мжичку до карети, i Лiман, лихий на погану погоду, що переслiдувала його в усiй цьогорiчнiй дiловiй поiздцi, пiдняв шибку й вiдкинувся в куток, щоб покуняти чверть години дорогою до готелю.

Та, позаяк шлях пролягав саме через дiловий квартал, спокою вiн не знайшов, вигуки вуличних торговцiв, гуркiт возiв, а також iнший гамiр, безглуздiсть якого була очевидна й без особливого дослiдження – примiром, оплески в юрбi, – потривожили його звичайно мiцний сон.

У кiнцi поiздки його чекала прикра несподiванка.