Щоденники 1910–1912 рр.

І посилаемося на це почуття не тiльки в цьому разi, принаймнi в одному напрямку воно загальне. Так, на путiвцевi в Італii нас неймовiрно тiшать ящiрки, що шмигають перед ногами, i нам весь час кортить нахилитися до них, та коли ми бачимо, як у торговця вони сотнями кишать у великих слоiках, де звичайно консервують огiрки, в нас опускаються руки.

Обидва недолiки об’еднуються в третiй. «Єврейки» можуть обiйтися без того юнака на передньому планi, який у серединi своеi розповiдi звичайно приваблюе до себе кращих i веде iх у чудовому радiальному напрямку до меж еврейського кола.

І саме цього ми й не хочемо збагнути – того, що розповiдь може обiйтися без цього юнака, тут ми помилку скорiше вiдчуваемо, нiж бачимо.

28 березня. Художник П.-Карлiн, його дружина, два широкi, великi переднi верхнi зуби надають масивному й досить пласкому обличчю загостреного вигляду, панi гофрат Б., композиторова мати, мiцний кiстяк якоi вiд старостi випирае так, що вона схожа на чоловiка, принаймнi коли сидить.

Вiдсутнi учнi завдають д-ровi Штайнеру дуже багато клопоту. – Коли вiн виступае, довкола нього так i товпляться покiйники. Жадоба до знань? А чи вони, власне, iм потрiбнi? Очевидно, таки потрiбнi. – Спить двi години. Вiдколи йому якось вiдiмкнули електричне освiтлення, завжди носить iз собою свiчку. – Був дуже близький до Христа. – Поставив у Мюнхенi свою п’есу (можеш вивчати ii цiлий рiк, однаково не зрозумiеш), костюми намалював сам, музику написав сам. – Повчав якогось хiмiка.

 – Льови Сiмон, торговець милом у Парижi, Quai Моnсеу, дiставав вiд нього найкращi дiловi поради. Перекладав його твори французькою мовою. З цього приводу панi гофрат занотувала до свого записника: «Як пiзнати найвищi свiти? У С. Льови в Парижi».

У Вiденськiй ложi е один теософ, здоровенний шiстдесятип’ятирiчний чолов’яга, колись непросипущий п’яниця з величезною головою, який постiйно вiрить i постiйно сумнiваеться. Про нього розповiдають веселу iсторiю: колись пiд час одного конгресу в Будапештi мiсячноi ночi за вечерею на Блоксберзi до товариства несподiвано вийшов д-р Штайнер, i той теософ з переляку сховався з кухлем за пивною бочкою (хоч д-р Штайнер за таке й не розгнiвався б).

Може, вiн i не найбiльший iз сучасних дослiдникiв духу, та тiльки на нього покладено завдання об’еднати теософiю з наукою. Тим-то вiн i знае все. – Якось до його рiдного села прийшов один ботанiк, великий знавець окультних наук. Вiн його й просвiтив.