Листи до Мілени. Лист батькові

Інодi – тiльки подумай, Мiлено, – вiд лютi на мене вона тупала ногами по брукiвцi, i, бувало, якась вуглярка все це бачила. Ет, Мiлено, що за дурницi i до якоi ж мiри я належу тобi разом з усiма кухарками, i погрозами, i всiею цiею немислимою курявою, що ii здiйняли 38 рокiв i що осiдае в легенях.

Але я зовсiм не хотiв цього говорити або хотiв, тiльки по-iншому, вже пiзно, доведеться закiнчувати i лягати спати, а спати я не зможу, бо залишив лист до тебе недописаним. Якщо коли-небудь ти захочеш дiзнатися, як я жив ранiше, я пришлю тобi з Праги величезного листа, якого десь пiвроку тому написав батьковi, але так i не вiддав.

А на твiй лист я вiдповiм завтра або, якщо ввечерi вже буде пiзно, пiслязавтра. Я затримаюсь тут ще на кiлька днiв, адже вирiшив не iздити до батькiв у Франценсбад,[38 - Франтишковi-Лазне – курортне мiсто у Чехii, в Рудних горах, на територii Карловарського краю.] утiм, те, що я просто залишаюся лежати на балконi, взагалi-то рiшенням не назвеш.

Ще раз дякую тобi за лист.

Ф.

(Меран, 23 червня 1920 р.)

Середа

Важко говорити правду, бо хоч вона i одна, але жива, i тому у неi, як у всього живого, мiнливе обличчя («krаsnа vubec nikdy, vаzne ne, snad nekdy hezkа»[39 - Узагалi негарна, аж нiяк, либонь, iнодi приваблива (чес.).]). Якщо б я вiдповiдав тобi в нiч iз понедiлка на вiвторок, це було б жахливо, я лежав у лiжку як пiд тортурами, цiлу нiч я вiдповiдав тобi, скаржився тобi, придумував, як тебе вiдлякати вiд себе, проклинав себе. (Це все ще тому, що твiй лист прийшов пiзно ввечерi, а перш нiж настала нiч, я був особливо збуджений i похопливий.

) Рано-

вранцi я поiхав у Боцен, звiдти електричкою до Клобенштайна i там, на висотi 1200 м, дихав – правда, так i не прийшовши до тями, – чистим, майже крижаним повiтрям поблизу перших вiдног доломiтових скель, а потiм, поворiтьма, написав тобi таке (зараз я це переписую, але навiть i цi мiркування здаються менi – принаймнi сьогоднi – занадто рiзкими; так змiнюються днi: нарештi я один, повертаюся в Меран, iнженер залишився в Боценi.

Я не надто краявся через те, що iнженер i краевиди вмiшалися мiж мною i тобою, бо ж i сам був як не свiй. Учора до о пiв на першу ночi я був з тобою – писав тобi i ще бiльше думав про тебе, – потiм до шостоi ранку крутився в лiжку зi своiм безсонням, потiм здригнувся-таки i витрусив, як витрушуе чужа людина iншу чужу людину з лiжка, i це було добре, тому що, якби залишився я в Меранi, то все одно збув день геть бездарно.