Про славних жінок

Дехто стверджуе, що вона не могла так довго зносити своi стражденнi грiхи, й одразу ж, як побачила, що Едiп виколов собi очi, вбила себе тут же на мiсцi.

26. Амалтея, або Деiфоба, сивiла

Дiву Амалтею деякi джерела ще називають Деiфобою, донькою Главка. Говорять, що народилася вона в давньому калхедонському мiстi Куми, що в Кампанii. Оскiльки була вона однiею iз сивiл, то дехто вважае, що розквiт ii сил припадае на час зруйнування Троi; а прожила вона так довго, що застала ще Приска Тарквiнiя, римського царя.

За свiдченнями древнiх, свою непорочнiсть Амалтея пронесла через багато столiть, не забруднивши ii стосунками з жодним чоловiком. В поетичних творах е свiдчення, що ii покохав Феб i вiд нього як дарунок вона отримала довговiчнiсть та пророчi здiбностi. Особисто я вважаю, що Амалтея завдяки своiй непорочностi отримала свiтло ясновидiння вiд самого Сонця, яке осявае кожну людину, котра приходить на цей свiт, i тому пророчила й описувала багато майбутнiх подiй.

Говорять, що на Байському[52 - Байi – мiсто в Кампанii.

] побережжi поблизу Авернського озера був знаний оракул; його навiть я бачив i чув, що аж до сьогоднi там сповiдують ii iм’я. І хоча це святилище вже майже зруйноване через старiсть та занехаяне через недбальство, все ж навiть руiни зберiгають давню могутнiсть та своею величнiстю викликають подив тих, хто на них дивиться.

Є навiть такi, що вiрять, наче Еней, втiкаючи, мав ii за провiдника у пiдземному царствi, хоч я в це не вiрю; але про це дещо пiзнiше.

Тi, хто приписуе Амалтеi довгий вiк, стверджують, що вона прийшла до Рима i принесла Тарквiнiю Приску дев’ять книг. Коли той вiдмовився заплатити за них встановлену цiну, вона спалила три з них у нього на очах; наступного ж дня Амалтея принесла решту шiсть книг i запросила за них таку ж цiну, яку просила за дев’ять, попередивши, що спалить ще три, якщо той не заплатить, а наступного дня – й три останнi. Тарквiнiй врештi заплатив, що та просила. Збереженi книги, як виявили нащадки, мiстили всю iсторiю Рима.

Тому римляни завжди ревно берегли цi книги i зверталися до них за пророцтвами як до оракула, якщо цього вимагали обставини.

Менi важко повiрити, що Амалтея i Деiфоба – одна особа, оскiльки я читав, що остання закiнчила своi днi на Сицилii: мiсцевi жителi довго ще показували там ii поховання.

Здобуваемо славу завдяки власному заповзяттю та Божiй милостi: нiкому гiдному не вiдмовлено в цих чеснотах.