Про славних жінок

Оскiльки мiж ними була стiна, вже менше червонiли одне перед одним, тож почали щирiше виражати своi почуття, дали волю своiм зiтханням, сльозам, палким почуттям та переживанням, часто навiть благали одне одного про втiху, обiйми та поцiлунки, про вiдданiсть, вiрнiсть та вiчне кохання.

Врештi, коли iхнi почуття виросли ще бiльше, почали думати про втечу: постановили, що наступноi ночi, як тiльки обдурять своiх рiдних, втечуть з дому, i хто перший вибереться, пiде до гаю, що поблизу мiстечка, i бiля джерела, що коло могили царя Нiнiя, чекатиме на iншого.

Тисба, що мала сильнiшi почуття, першою обдурила своiх i, накинувши на себе плаща, одна-однiсiнька, темноi ночi втекла з батькiвського дому й подалася, безстрашна, до гаю, а мiсяць показував шлях. І коли вона чекала бiля джерела, тривожно слiдкуючи за кожним шелестом, краем ока побачила левицю, що наближалася. Тож Тисба кинулася до могили, у поспiховi забувши плаща. Левиця, оскiльки була сита, прийшла на водопiй; знайшовши плаща, витерла об нього свою закривавлену морду, як роблять звiрi, подерла його кiгтями, кинула й пiшла.

Аж тут Пiрам, що пiзнiше залишив свiй дiм, нарештi прийшов до гаю. Шукаючи в тишi ночi дiвчину, натрапив на закривавлений i подертий плащ Тисби i, подумавши, що ii зжер дикий звiр, наповнив гай сумним плачем, звинувачуючи себе, нещасного, у смертi своеi коханоi. Зневажаючи все свое подальше життя, витягнув меча, якого носив при боцi, встромив його собi просто в груди i впав помирати бiля джерела.

Невдовзi, аби подивитися, чи пiшла вже з водопою левиця, до джерела тихцем почала пробиратися Тисба – щоб коханий не подумав, наче вона його пiдманула, чи щоб не чекав надто довго. Пiдiйшовши до джерела, побачила, що юнак весь тремтить; налякавшись, була би втекла, однак при свiтлi мiсяця все ж упiзнала в лежачому свого Пiрама. Поспiшаючи обняти коханого, уздрiла його лежачого в кровi, що сочилася з рани, i вже майже бездиханного. Вiд жаху вона спочатку зацiпенiла, потiм великим слiзним плачем намагалася допомогти йому, прагнучи поцiлунками та обiймами затримати душу, однак даремно.

Тисба не змогла добитися анi слова вiд Пiрама, тож зрозумiла, що вiн уже не вiдчувае поцiлункiв, яких так палко бажав ще напередоднi. Бачила, що ii коханий уже поспiшае до смертi. Вважаючи, що вiн спричинив собi смерть через те, що не знайшов ii, i пориваючись дiлити з ним i любов, i бiль, постановила зазнати такоi ж нещасливоi долi, як i ii коханий.