Надійно прихована таємниця

Видавець також повинен заплатити своiм працiвникам, редакторам i рекламiстам, друкарям, а ще витрачатися на рекламу та розповсюдження.

– А скiльки ви отримуете за кожну книжку? – запитав Себастьян.

Блейкмор не мiг дочекатися вiдповiдi на це запитання. Управитель повагався, перш нiж сказати:

– Близько третини цiни, вказаноi на обкладинцi.

Очi Себастьяна звузилися:

– Отже, мiй батько отримуе лише десять вiдсоткiв за кожну книжку, а ви – тридцять три?

– Еге ж, але я маю платити за оренду примiщення та податки, а також заробiтну плату своему персоналу, – спробував захищатися управитель.

– Тож моему батьковi було б дешевше повернути книжки, нiж заплатити вам повну суму, вказану на обкладинцi?

Головний iнспектор пошкодував, що сера Волтера Беррiнгтона вже немае серед живих. Йому б сподобалася ця бесiда.

– Може, ви могли б менi сказати, сер, – продовжував Себастьян, – скiльки книжок слiд повернути.

– Вiсiм в оправi й одинадцять у м’якiй палiтурцi, – вiдказав управитель, коли Гаррi заходив у примiщення.

Старший iнспектор Блейкмор пояснив йому, що сталося, перш нiж додати:

– Цьго разу я не маю намiру притягати хлопця за крадiжку, пане Клiфтон, обмежуся лише попередженням. Я залишу вам, пане, подбати про те, щоб вiн надалi бiльше не робив нiчого безвiдповiдального.

– Певна рiч, старший iнспекторе, – пообiцяв Гаррi. – Дуже вдячний вам i попрошу своiх видавцiв негайно ж вiдшкодувати нестачу книжок. А у тебе, хлопче, кишенькових грошей не буде доти, доки не повернеться кожен втрачений пенс, – додав вiн, звертаючись до Себастьяна.

Той закусив губу.

– Дякую, пане Клiфтон, – сказав управитель i дещо сором’язливо додав: – Якщо ви вже тут, сер, чи не будете такi люб’язнi пiдписати решту примiрникiв?

* * *

Коли Елiзабет, матiр Емми, лягла в лiкарню на обстеження, то спробувала запевнити доньку, що хвилюватися нема про що, i попросила нiчого не розповiдати Гаррi або дiтям, оскiльки це тiльки даремно iх зворохобить.

Та це, певна рiч, викликало неспокiй самоi Емми, i як тiльки вона повернулася до Беррiнгтон-холу, то зателефонувала Джайлзу в Палату громад, а потiм i своiй сестрi до Кембриджу.

– Будемо сподiватися, що наробила галасу з нiчого, – сказала Емма, забираючи iх iз Темпл-Мiдс.

– Будемо сподiватися, що ти й справдi пореш гарячку, – погодилася Грейс.

Джайлз у задумi задивився у вiкно, коли вони мовчки iхали до лiкарнi.