Надійно прихована таємниця

 – Але перш нiж ми пiдемо цим шляхом, я маю переконатися, що дiвчинка була дитиною мого батька.

– Можу запевнити, панi Клiфтон, що в цьому немае жодних сумнiвiв.

– Як ви можете бути таким упевненим?

– Я можу надати вам усi деталi, але це може поставити вас у незручне становище.

– Пане Мiтчелл, не можу повiрити, що пiсля всього, що ви менi розповiли про мого батька, щось може мене здивувати.

Мiтчелл якийсь час помовчав. Врештi-решт вiн промовив:

– Коли я працював у сера Г’юго, як ви знаете, вiн переiхав до Лондона.

– Сказати «втiк у день мого весiлля» було б точнiше.

Мiтчелл не вiдреагував.

– Приблизно за рiк вiн став жити з панною Ольгою Пйотровською на Лоундес-сквер.

– Як вiн мiг собi це дозволити, якщо мiй дiдусь залишив його без жодного пеннi?

– Вiн не мiг. Якщо чесно, вiн не лише жив iз панною Пйотровською, але й жив за ii кошт.

– Чи могли б ви менi щось розказати про цю ледi?

– Дуже багато. За народженням вона була полькою й утекла з Варшави 1941 року, незабаром пiсля арешту ii батькiв.

– Який злочин вони вчинили?

– Були евреями, – без будь-яких емоцiй сказав Мiтчелл. – Їй вдалося перебратися через кордон iз певними коштами родини та податися до Лондона, де вона орендувала помешкання на Лоундес-сквер. Незабаром пiсля цього вона познайомилася з вашим батьком на однiй коктейльнiй вечiрцi, яку влаштував iхнiй спiльний приятель. Кiлька тижнiв вiн упадав за дамою, а потiм переiхав до ii помешкання, давши слово, що вони поберуться, як тiльки вiн розлучиться.

– Я сказала, що мене вже нiчого не здивуе. Я помилялася.

– Далi – гiрше, – продовжив Мiтчелл. – Коли ваш дiдусь помер, сер Г’юго негайно кинув панну Пйотровську i повернувся до Бристоля, щоб вимагати свою спадщину та посаду голови правлiння «Судноплавноi компанii Беррiнгтона». Але до цього вiн украв усi коштовностi панни Пйотровськоi, а також кiлька цiнних картин.

– Якщо це правда, чому його не заарештували?

– Заарештували, – заявив Мiтчелл, – i йому вже мали висунути звинувачення, якби його товариш Тобi Данстейбл, котрий видав спiвучасникiв, увечерi напередоднi суду не вкоротив собi вiку в своiй камерi.

Емма схилила голову.

– Може, ви не хочете, щоб я продовжував, панi Клiфтон?

– Нi, – заперечила Емма, зазирнувши спiврозмовнику у вiчi. – Я маю знати все.

– Ваш батько, коли повернувся до Бристоля, ще не знав, що панна Пйотровська була в тяжi. Вона народила дiвчинку, яку в свiдоцтвi про народження записали як Джессiка Пйотровська.