Могутніше за меч

Тепер настала його черга терпляче чекати, що клiент вiдповiсть на цю пропозицiю.

– Може, менi буде краще вивчити деталi пiд час обiду, а потiм повернутися сюди пiзнiше й обговорити це з вами?

– А я тим часом пiдготую все, щоб ви могли оглянути цю нерухомiсть?

Це було останне, чого хотiв Себ, тому вiн швидко вiдповiв:

– Я прийму рiшення, коли матиму можливiсть перевiрити деталi.

– Час працюе проти нас.

«Це правда», – подумав Себ.

– Я повiдомлю вам про свое рiшення, коли повернуся сьогоднi пополуднi, – повторив вiн вже упевненiше.

– Певна рiч, – Воткiнс схопився, вiдпровадив його до дверей, ще раз потиснув руку i сказав: – Із нетерпiнням чекатиму на нашу зустрiч згодом.

Себ вийшов на Гай-стрит i хутко подався назад до пабу. Пан Ремсi стояв за шинквасом, витираючи склянку, коли Себ сiв на ослiнчик перед ним.

– Ну що, пофартило?

– Можливо, – сказав Себ i поклав глянцеву брошуру на стiйку, щоб ii змiг побачити господар. – Ще одне пиво, може, приеднаетесь до мене?

– Дякую.

Ви будете обiдати?

– Попрошу i стейк, i пирiг iз нирками, – замовив Себ, вивчаючи меню, написане крейдою на дошцi за шинквасом.

Ремсi не вiдводив вiд брошури очей, навiть коли наливав пiв пiнти клiентовi.

– Я можу вам розповiсти дещо про цю власнiсть, – сказав вiн, коли його дружина вийшла з кухнi.

– Здаеться, цiна трохи завищена, – зауважив Себ, закидаючи свiй третiй гачок.

– Авжеж, – погодився Ремсi. – Бо ще п’ять рокiв тому за цей маеток правили триста тисяч, i навiть за цiею цiною молодий пан Коллiнгвуд не мiг його продати.

– Новi податковi пiльги можуть бути причиною цього, – припустив Себ.

– Це все одно не пояснюе таку цiну.

– Можливо, власнику надали дозвiл збудувати на земельнiй дiлянцi житло або одну з тих нових промислових зон, якими так захоплюеться уряд.

– Але не в нашому селi, – втрутилася панi Ремсi, коли приедналася до них. – Парафiяльна рада може й не мати, що сказати, але влада графства зобов’язана iнформувати нас, якщо хоче щось будувати – вiд поштовоi скриньки до кiлькарiвневоi автостоянки.

Із запровадженням Великоi хартii вольностей[12 - Велика хартiя вольностей 1215 року – перша «неписана» конституцiя Англii. Вважаеться першим юридичним документом, у якому закладенi основи концепцii прав людини, що створило передумови для подальшого утвердження свободи та верховенства права.] нам дозволено подавати заперечення та затримувати процедуру на дев’яносто днiв.