Лише час підкаже

Пан Голкомб заплющив очi, щоб краще чути старшого хориста. І Гаррi заспiвав «Тепер нехай усi серця спiвають», коли вчителю здалося, що вiн почув легкий, майже непомiтний трiск у голосi. Вiн припустив, що Гаррi, либонь, застудився. Але панна Мандей краще знала, що це. Вона й ранiше чула такi раннi ознаки. Жiнка лишень молилася, щоб це була лише помилка, але знала, що на свою молитву не отримае вiдповiдi. Гаррi доспiвае решту служби так, що лише кiлька людей второпають, що сталося, i вiн спiватиме iще кiлька тижнiв, можливо, й мiсяцiв, але на Великдень спiватиме вже хтось iнший.

Серед тих, хто не сумнiвався в тому, що сталося, був i дiдуган, який з’явився лише за кiлька хвилин пiсля початку служби. Старий Джек вибрався надвiр iще до того, як епископ востанне всiх благословив. Вiн знав, що Гаррi не матиме змоги його навiдати аж до наступноi суботи, що дасть йому достатньо часу, щоб вигадати, як вiдповiсти на неминуче запитання.

* * *

– Ми можемо приватно поспiлкуватися з вами, Клiфтоне? – запитав пан Фробiшер, коли дзвоник провiстив про закiнчення уроку.

 – Можливо, буде краще зробити це в моему кабiнетi.

Гаррi нiколи не забуде той раз, коли почув такi ж слова.

Коли Гаррi зачинив за собою дверi кабiнету, класний керiвник указав йому на мiсце бiля вогню, чого ранiше зроду не робив.

– Я просто хотiв запевнити вас, Гаррi, – це також прозвучало вперше, – що той факт, що ви бiльше не зможете спiвати в хорi, нiяк не вплине на вашу стипендiю. Ми у школi Святого Беди добре розумiемо, що внесок, який ви зробили в шкiльне життя, давно вийшов за межi каплицi.

– Дякую, сер, – уклонився Гаррi.

– Проте нам треба розглянути ваше майбутне. Хормейстер менi сказав, що мае пройти певний час, перш нiж ваш голос повнiстю вiдновиться, i боюся, що це означатиме, що нам доведеться бути реалiстичними щодо ваших шансiв отримати хорову стипендiю Бристольськоi гiмназii.

– Немае жодного шансу, – спокiйно визнав Гаррi.

– Змушений погодитися з вами, – кивнув Фробiшер. – Дуже радий, що ви правильно оцiнюете ситуацiю.

Але, – продовжив вiн, – я був би радий внести ваше iм’я на вiдкриту стипендiю Бристольськоi гiмназii. Однак, – додав вiн, перш нiж Гаррi встиг щось сказати, – за таких обставин варто вважати, що у вас буде бiльше шансiв отримати таку стипендiю, скажiмо, у школi в Колстонi чи в Королiвському коледжi у Глостерширi, де не такi вимогливi вступнi iспити.

– Нi, дякую, сер, – сказав Гаррi. – Єдиним моiм вибором залишаеться Бристольська гiмназiя.