Лише час підкаже

У щотижневому перебiгу життя Гаррi були лише двi вiдмiнностi. Вiн завжди намагався провести ранок суботи зi Старим Джеком, прихопивши з собою по примiрнику газети за минулий тиждень, а ввечерi недiлi, щойно закiнчував зi своiми обов’язками в церквi Святоi Марii, поспiшав через мiсто, щоб устигнути на вечiрню до церкви Святого Рiздва.

Тендiтна панна Мандей аж сяяла, коли вiн спiвав соло. Вона лише сподiвалася, що зможе прожити достатньо довго, щоб побачити, як Гаррi вступае до Кембриджа. Жiнка планувала розповiсти йому про хор у Королiвському коледжi, але не ранiше, нiж вiн отримае мiсце у Бристольськiй гiмназii.

* * *

– Пан Фробiшер плануе призначити вас старостою? – поцiкавився Старий Джек iще до того, як Гаррi зайняв свое звичне мiсце на протилежному боцi вагона.

– Не знаю, – стенув плечима Гаррi. – Фроб завжди каже, – додав вiн, посмикавши лацкани свого пiджака: – Клiфтоне, в життi ви отримуете те, чого заслуговуете, i не бiльше, хоча, звiсно, й не менше.

Старий Джек усмiхнувся i ледве стримався, аби не похвалити: «Непогана iмiтацiя Фроба».

Вiдтак додав:

– Тодi роблю ставку на те, що ви станете старостою.

– Я волiв би за краще здобути стипендiю Бристольськоi гiмназii, – зiтхнув Гаррi, раптом вiдчувши себе старшим за своi роки.

– А вашi друзi, Беррiнгтон i Дiкiнс? – запитав Старий Джек, намагаючись полiпшити хлопцю настрiй. – Вони також призначенi для чогось вищого?

– Дiкiнса нiколи не зроблять старостою, – визнав Гаррi.

 – Вiн не може попiклуватися навiть про себе, не кажучи вже про iнших. У будь-якому разi вiн сподiваеться стати бiблiотечним ментором, а позаяк бiльше нiхто не прагне цiеi посади, то пан Фробiшер не позбуватиметься сну, ламаючи голову, кого саме призначити на неi.

– А Беррiнгтон?

– Не впевнений, що вiн повернеться на наступний курс, – у задумi промовив Гаррi. – Навiть якщо вiн це зробить, упевнений, що i його старостою не зроблять.

– Не варто недооцiнювати його батька, – застерiг Старий Джек.

 – Цей чоловiк, безумовно, знайде спосiб, щоб його син повернувся першого дня навчання. І я б не поставив грошi на те, що вiн не стане старостою.

– Будемо сподiватися, що ви маете рацiю, – не став сперечатися Гаррi.

– А якщо я ii маю, то можу припустити, що вiн вступить, як i його батько, до Ітона?

– Нi, якщо зважатимуть на його думку. Джайлз вважав би за краще потрапити до Бристольськоi гiмназii разом iз Дiкiнсом i мною.