Людиною він був

Вiн озирався навколо, щоб поглянути на дружин, подруг, батькiв i навiть маленьких дiтей, якi бавилися у куточку, й у всiх не було нiчого спiльного, окрiм того, що iхнього родича, товариша чи коханого замкнули у буцегарнi. Себ пiдозрював, що вiн единий, хто вiдвiдуе людину, яка йому зовсiм не до вподоби.

– Номери вiд одного до п’яти! – пролунав голос iз динамiка.

Кiлька вiдвiдувачiв схопилися й поквапилися з кiмнати, явно не бажаючи гаяти жодноi хвилини вiдведеноi iм години. Один iз них залишив примiрник «Дейлi мейл», i Себ погортав часопис, аби хоч якось скрасити час.

Нескiнченнi свiтлини принца Чарльза та ледi Дiани Спенсер, якi базiкали на садовiй вечiрцi у Норфолку; Дiана виглядала надзвичайно щасливою, тодi як принц виглядав так, нiби вiдкривав електростанцiю.

– Номери вiд шести до десяти! – прогримiв динамiк, й iнша зграйка вiдвiдувачiв швидко подалася на вихiд.

Себ перегорнув сторiнку. Маргарет Тетчер обiцяла закон для боротьби з дикими котами. Майкл Фут охарактеризував цi заходи як драконiвськi й проголосив свою полiтику роботою для своiх, а не для чужих.

– Номери з одинадцяти до п’ятнадцяти.

Себастьян поглянув на годинник на стiнi: чотирнадцята дванадцять. За такоi швидкостi йому може пощастити поспiлкуватися з Меллором не довше сорока хвилин, хоча вiн й пiдозрював, що бранець добре пiдготуеться i не буде надаремно гаяти час. Вiдвiдувач пiдiйшов до задньоi стiни примiщення, щоб побачити стару фотографiю, на якiй Мухаммед Алi вказував пальцем на репортера зi словами: «Його п’ястук не може втрапити у те, чого не бачать його очi».

Себ зацiкавився, хто ж вигадав такi блискучi рядки. Може, й сам колишнiй чемпiон?

– Номери iз шiстнадцятого по двадцятий!

Себ повiльно пiдвiвся й приеднався до гурту з десятка вiдвiдувачiв, якi попрямували за офiцером до надр в’язницi. Перед тим як дозволити зайти до зали для вiдвiдин, iх зупинили й обшукали.

Себастьян опинився у великому квадратному примiщеннi з десятками маленьких столикiв, кожен з яких був оточений чотирма крiслами – одним червоним i трьома синiми.

Вiн окинув поглядом кiмнату, але не помiтив Меллора, доки той не пiдняв руку. Меллор так погладшав, що Себастьян заледве його впiзнав. Іще до того як Себ сiв, Меллор махнув рукою в бiк кафетерiю в iншому кiнцi кiмнати й попросив:

– Чи не могли б ви принести менi горнятко чаю та батончик «КiтКат»?

Себ став у невелику чергу бiля стiйки, де обмiняв бiльшiсть своiх купонiв на два горнятка чаю та два «КiтКати».