Людиною він був

Тепер, коли Синтiя померла, iй бiльше не доведеться брехати. Але коли Джайлз дiзнаеться правду, чи повiрить, що вона рятувалася вiд тиранii Схiдного Берлiна лише тому, що хотiла бути з ним? Чи брехала вона колись так часто?

Коли потяг заiхав до Труро, вона молилася, щоб це було востанне.

* * *

– Скiльки рокiв ви працюете в компанii, Френку? – поцiкавилася Емма.

– Майже сорок, мем. Служив вашому батьковi, а до нього – дiдусевi.

– Отже, ви чули iсторiю про «Кленовий листок»?

– Це було до мене, мем, але у нас усi знайомi з цiею iсторiею, хоча мало хто про неi коли-небудь згадуе.

– Зробiть менi послугу, Френку. Чи не могли б ви зiбрати невеличкий гурт чоловiкiв, яким можна довiряти?

– У мене е двое рiдних i ще двоюрiдний брат, якi не працювали нi на кого iншого, окрiм Беррiнгтонiв.

– Їм доведеться прийти в недiлю, коли пiдприемство не працюватиме. Я оплачу iм подвiйний тариф готiвкою, а за дванадцять мiсяцiв вони отримають заохочувальний бонус на таку ж суму, але лише якщо вони не виявлять там нiчого надзвичайного того дня.

– Дуже щедро, мем, – визнав Френк, торкаючись козирка кашкета.

– Коли вони зможуть розпочати?

– Наступноi недiлi по обiдi. Буде зачинено до вiвторка, у понедiлок – свято, вихiднi.

– Ви второпали, якщо не запитуете, чого саме я хочу, аби ви зробили?

– Я все розумiю, мем. Але якщо ми знайдемо те, що ви шукаете у подвiйному днi, що тодi?

– Я прошу лише поховати останки Артура Клiфтона за християнським звичаем.

– А якщо ми нiчого не знайдемо?

– Тодi це буде таемниця, яку ми п’ятеро заберемо до могили.

* * *

Вiтчим Карiн вiдчинив вхiднi дверi й зустрiв ii незвично теплою посмiшкою.

– У мене е кiлька хороших новин, якими хочу подiлитися, – сказав вiн, коли гостя зайшла до будинку. – Але це може й зачекати.

«Чи можливо, – подумала Карiн, – щоб цей жах нарештi закiнчився?»

Потiм вона помiтила примiрник газети «Таймс», що лежав на кухонному столику, розгорнутий на сторiнцi некрологiв. Жiнка побачила знайому свiтлину баронеси Форбс-Ватсон i гадала, це проста випадковiсть чи вiн зумисне залишив ii на виднотi, аби спровокувати.

За кавою вони не обговорювали нiчого суттевого, але Карiн навряд чи могла не помiтити три валiзи, що стояли бiля дверей i, здавалося, вiщували про неминучий вiд’iзд. Однак вона хвилювалася дедалi дужче, позаяк Пенгеллi залишався занадто безтурботним i привiтним, як на свiй характер. Усе дуже нагадувало старий армiйський дембель.