Гріхи батьків

Нiхто не мiг сказати Джайлзу, що там дiеться, настiльки там усе було вкрито таiною, а Дiкiнс попередив його, що той за жодних обставин не зможе навiдувати свого приятеля.

Минали мiсяцi, i Джайлз став бiльше часу проводити наодинцi в пабi, нiж у переповненiй лекцiйнiй залi, тодi як Оксфорд почав наповнюватися вже демобiлiзованими з фронту – дехто з однiею рукою, iншi – з однiею ногою, кiлька слiпих, i вони навчалися в його коледжi. Парубок намагався поводитися так, нiби цього не помiчае, а до кiнця курсу все бiльше й бiльше почувався не на своему мiсцi.

?

Наприкiнцi курсу Джайлз поiхав до Шотландii, аби бути присутнiм на хрестинах Себастьяна Артура Клiфтона. На церемонiю, яку провели в каплицi замку Малджерлi, запросили лише найближчих родичiв i кiлькох близьких друзiв. Батька Емми та Джайлза серед них не було.

Джайлз дуже здивувався i водночас зрадiв, коли Емма попросила його стати хрещеним батьком для сина, хоча й дещо збентежився, коли вона визнала, що единою причиною тiеi пропозицii стало те, що, незважаючи на все, вона не сумнiвалася, що саме такий вибiр зробив би Гаррi.

Наступного ранку, коли Джайлз спустився на снiданок, то помiтив свiтло, яке линуло з кабiнету його дiда. Коли ж проходив повз цi дверi на шляху до iдальнi, то почув свое iм’я. Парубок зупинився i пiдiйшов ближче до напiввiдчинених дверей.

Вiн зацiпенiв вiд жаху, коли почув, як сер Волтер сказав:

– Менi боляче, що повинен це сказати, але який батько – такий i син.

– Згоден, – приеднався до його думки лорд Гарвi.

– Нiхто, – зауважив сер Волтер, – не мiг пишатися бiльше мене як голови правлiння, коли Джайлза призначили головним старостою Бристольськоi гiмназii.

– Я припускав, – додав лорд Гарвi, – що вiн зможе використати своi чудовi нахили до лiдерства та проявiв мужностi, якi вiн так часто демонстрував на iгровому полi, i на полi бою.

– Єдине хороше, що з усього цього випливае, – визнав сер Волтер, – це те, що я все бiльше не вiрю в те, що Гаррi Клiфтон мiг бути його сином, – сказав вiн.

Джайлз минув передпокiй, пройшов повз iдальню та вийшов надвiр. Вiн сiв у свою автiвку i розпочав довгу подорож назад, на захiд краiни.

Наступного ранку вiн припаркувався бiля вербувального пункту. І знову став у чергу, цього разу не до глостерширцiв, а по той бiк Ейвона, де набирали рекрутiв до Вессекського полку.