Гріхи батьків

І задумалася: чи дозволить Мейзi його прочитати? Вона пiдвелася i пiдiйшла до коминка, з подивом виявивши, що конверт не вiдкривали.

– Менi було дуже прикро почути, що ви були змушенi покинути Оксфорд, – ризикнула поспiвчувати Мейзi, коли побачила, як Емма дивиться на конверт.

– З огляду на вибiр – продовжувати навчання чи народити дитину вiд Гаррi – я нi на мить не сумнiвалася, – вiдказала Емма, все ще прикипiвши очима до листа.

– І сер Волтер казав менi, що твiй брат Джайлз вступив до Вессекського полку, але, його, на жаль…

– Бачу, ви маете листа вiд Гаррi, – перервала потiк цих слiв Емма, не в змозi бiльше стримуватися.

– Нi, це не вiд Гаррi, – сказала Мейзi. – Це – вiд лейтенанта Томаса Бредшоу, котрий служив разом iз ним на «Девонцi».

– І що повiдав лейтенант Бредшоу? – запитала Емма, добре усвiдомлюючи, що конверт не вiдкривали.

– Уявлення не маю… – визнала Мейзi. – Його менi принiс доктор Воллес i сказав, що це – лист-спiвчуття. Я не вiдчувала потреби у додатковому нагадуваннi про смерть Гаррi, тому й не вiдкрила цього послання.

– Але хiба це не може пролити свiтло на те, що сталося на «Девонцi»?

– Дуже в цьому сумнiваюся, – вiдповiла Мейзi, – адже вони зналися мiж собою лише кiлька днiв.

– А ви б не заперечували, якби я прочитала вам цього листа, панi Клiфтон? – запропонувала Емма, припускаючи, що Мейзi неабияк збентежиться, якщо зiзнаеться, що не вмiе читати.

– Нi, дякую, люба, – вiдмахнулася Мейзi. – Зрештою, Гаррi це не поверне, хiба нi?

– Погоджуюсь, – не здавалася Емма, – але, можливо, ви дозволити менi прочитати його для свого спокою.

– Нiмцi всю нiч закидали бомбами доки, – змiнила Мейзi тему. – Сподiваюся, що Беррiнгтон не надто постраждав.

– Ми уникнули прямого удару, – повiдомила Емма, неохоче сприймаючи, що iй не дозволять прочитати цього листа. – І я сумнiваюся, що навiть нiмцi наважаться скинути бомбу на дiдуся.

Мейзi засмiялася, i на мить Емма подумала, чи не схопити конверт iз коминка i розiрвати його, перш нiж Мейзi встигне ii зупинити.

Але Мейзi нiби прочитала ii думки, бо залишалася бiля коминка i не вiдходила вiд нього нi на крок.

– Дiдусь передае вам вiтання, – сказала Емма, все ще вiдмовляючись здаватися.