Гріхи батьків

На першому читаннi до Гаррi навiдалися лише трое в’язнiв, одним iз них був Пет Квiнн, вiн уже вмiв читати та писати. А до кiнця наступного мiсяця група уже зросла до шiстнадцятьох, хоча кiлька слухачiв були готовi майже на все, аби лише вийти зi своiх камер хоч на годину ввечерi. Однак Гаррi вдалося залучити кiлькох молодших в’язнiв, постiйно нагадуючи: оскiльки вони не ходили до «правильноi» школи або взагалi хоч до якоiсь школи, це ще не означае, що вони телепнi. Або навпаки, як влучно зауважив Квiнн.

Незважаючи на всю додаткову завантаженiсть, Гаррi виявив, що йому все ще залишаеться час для себе, тому поставив собi завдання читати хоч двi новi книжки за тиждень. Пiсля того як освоiв кiлькох американських класикiв у бiблiотецi, звернув увагу на детективи – найпопулярнiший жанр з-помiж усього, вони займали сiм iз дев’ятнадцяти стелажiв бiблiотеки.

Гаррi завжди подобався Конан Дойл, i вiн iз нетерпiнням чекав знайомства з його американськими суперниками.

Вiн почав iз «Пройдисвiтiв» Ерла Стенлi Гарднера, перш нiж перейти до «Глибокого сну» Реймонда Чандлера. Вiн почувався трохи винним через те, що йому сподобалося. Що на це сказав би пан Голкомб?

Упродовж останньоi години перед закриттям бiблiотеки Гаррi продовжував поновлювати записи в щоденнику. Одного вечора його захопив зненацька Лойд, котрий пiсля того, як прикiнчив газету, запитав, чи може вiн почитати цей опус. Гаррi знав, що Лойд ранiше був лiтературним агентом у Нью-Йорку i саме тому потрапив на роботу до бiблiотеки.

Інодi вiн називав iмена авторiв, котрих репрезентував, про бiльшiсть iз яких Гаррi нiколи не чув. Про те, як вiн опинився в Лейвенгемi, Лойд розповiв лише одного разу, спостерiгаючи за дверима, щоб переконатися, що iх нiхто не чуе.

– Трохи не пощастило, – пояснив Лойд. – Я добросовiсно вклав частину грошей своiх клiентiв на фондовiй бiржi. А коли все пiшло не за планом, менi довелося якось виходити з халепи.

Коли Гаррi тiеi ж ночi повторив цю iсторiю Квiнну, той звiв очi до неба.

– Швидше за все, вiн розтринькав цi грошенята на перегони i тямких ледi.

– Тодi навiщо вдаватися до таких деталей? – не зрозумiв Гаррi. – Адже вiн зроду нiкому не казав, чому опинився тут?

– Інодi ти буваеш такий наiвний, – зiтхнув Квiнн. – Лойд знае, що через твiй переказ е куди бiльше шансiв на те, що решта повiрять у його iсторiю.