Гріхи батьків

І це все – завдяки новому знайомому, котрий сидiв поруч iз ним в автобусi!

– Марш за мною! – звелiв Геслер, коли Ньюболд закiнчив свою роботу.

Гаррi i Квiнн схопили свое манаття й побiгли коридором. Дорогою було ще кiлька зупинок, оскiльки черговому доводилося вiдмикати гратчастi перегородки, що вiддiляли iх вiд камер. Коли ж вони нарештi втрапили у потрiбне крило, iх привiтав галас юрмиська в’язнiв.

Квiнн зауважив:

– Бачу, ми тепер на останньому поверсi, пане Геслер? Але я не буду чекати лiфта, адже менi потрiбно тренуватися…

Офiцер проiгнорував його слова i хутко крокував повз гамiрних в’язнiв.

– Здаеться, ви казали, що це тихе крило, – промовив Гаррi.

– Певна рiч. Але пан Геслер не надто тут популярний, – прошепотiв Квiнн, перед тим як усi трое дiйшли до камери триста двадцять сiм.

Геслер вiдчинив важкi залiзнi дверi – i двое в’язнiв могли протиснутись досередини.

Отак Гаррi отримав свое житло на наступнi шiсть рокiв. Вiн почув, як дверi бряцнули за ним.

Бранець оглянув камеру i помiтив, що з внутрiшнього боку на дверях немае ручки. Двоповерховi нари, залiзний рукомийник, пригвинчений до стiни, дерев’яний стiл, також прикрiплений до стiни, i дерев’яний стiлець. Його очi нарештi зупинилися на iржавому сiдалi нужника в кутку, i його знудило.

– Ти спатимеш нагорi, – рiшуче вказав Квiнн, перебиваючи його думки. А якщо я вийду ранiше, то зможеш перебратися донизу, а новий сусiда отримае другий поверх. Такi тут правила, – пояснив вiн.

Гаррi повiльно застилав свое лiжко, вiдтак лiг i поклав голову на тонку й жорстку подушку, болiсно усвiдомлюючи, що мине чимало часу, перш нiж вiн звикне спати на нiй.

– Чи можу я спитати iще дещо? – звернувся вiн до Квiнна.

– Авжеж, але не базiкай довго – треба виспатись.

Гаррi згадав Фiшера, котрий свого часу сказав майже те саме пiд час iхньоi першоi ночi у школi Святого Беди.

– Вочевидь, вам вдалося якось пронести значну кiлькiсть готiвки.

Чому ж охоронцi не конфiскували ii, як тiльки ви вийшли з автобуса?

– Якби вони це зробили, – пояснив Квiнн, – жоден шахрай не захотiв би принести сюди своi грошi, i вся система завалилася б.

3

Гаррi лежав нагорi й витрiщався на вкриту бiлим тиньком стелю, вiн мiг торкнутися ii, дотягнувшись пальцями. Матрац був грудкуватий, а подушка така тверда, що вiн змiг лише ненадовго склепити повiки. Його думки повернулися до Сефтона Джелкса.