Козак Байда, або Хортицька Січ

Матерiалу знайшлося вдосталь на захопленому базарi. Вишневецький надибав бiля колодязя Скалозуба, що саме голив свою голову гострим кинджалом, залишаючи тiльки пасмо чималого чуба.

– Ти, Андрiю, також не боiшся смертi?

– Справжнiй козак нiчого не боiться, Дмитре, – посмiхнувся Скалозуб. – Де ти так, князю, волосся припiк? У такому виглядi тебе навiть циганська дiвка не схоче. Давай я тобi зроблю козацьку зачiску!

Вишневецький провiв долонею по головi, з лiвого боку тягнулася обпечена смужка шкiри в два пальцi, що болiла вiд дотику…

– От паскудство! – сплюнув Дмитро.

– То сiдай на камiнь, я вже закiнчив.

Андрiй витер кинджал, змочив княжу голову водою i почав зрiзати волосся.

– Слухай, Андрiю, а чого бiльшiсть козакiв носять однаковi – чуби та чуприни? – спитав Вишневецький.

– Охо-хо! – усмiхнувся Скалозуб. – Ми вiримо, що пiсля смертi козак потрапляе до пекла, а звiдти його Бог дiстае, ухопивши за чуба. Оселедець також слугуе для того, щоб вiдганяти нечисту силу, що сидить на лiвому плечi.

– Цiкаво, я про таке й не чув… – мовив князь. – Я хотiв ще спитати про те, що казав Бiловус. Твого побратима вбили бусурмани?

Андрiй з шумом видихнув повiтря.

– Так, три роки тому мого найкращого друга, побратима Михайла, вбили яничари, що засiли в очакiвськiй фортецi. Вони захопили його пораненим i живцем вийняли серце… Ми спробували тодi захопити фортецю, але змушенi були вiдступити, бо до туркiв пiдходило велике пiдкрiплення.

– Твоя помста – це й моя помста також, – промовив Дмитро i простягнув Скалозубу долоню. Козак мiцно стис ii у своiй руцi.

– Я чув, ти також мстишся бусурманам за свою загиблу дiвчину, – додав по хвилi Андрiй. – Я буду плiч-о-плiч з тобою мститись за неi.

– Воюватимемо разом, друже, – пiдсумував Вишневецький.

– Ну от, тепер у тебе зачiска, як у справжнього козака, – перевiв розмову Скалозуб.

Князь провiв долонею по головi: потилиця i скронi були поголенi, у центрi макiвки була залишена чуприна.

– Дякую тобi, козаче. Завтра побачимось на бенкетi у яничарiв!

* * *

Вранiшне сонце освiтлювало темну фортецю i кривi ряди неглибоких ровiв, що прокопали козаки навколо ворожого укрiплення. Неповоротка, криво збита башта поволi викочувалася з-помiж двох високих садиб, де ще недавно мешкали турецькi купцi.