Козак Байда, або Хортицька Січ

Олень переступив копитами, роздув нiздрi i нахилив голову до густоi зеленоi трави, на якiй тьмяно виблискували крапельки роси. Вдоволено примруживши очi, олень почав скубти соковиту траву. Але в цю мить громом пролунало в лiсi дике ревiння. Наполохана тварина стрепенулася i стрибнула вбiк. Це й врятувало оленю життя, бо повз його шию прошелестiла тонка стрiла i вп’ялася в дерево. Рогатий форкнув i чимдуж дременув у кущi.

– Ет, сто чортiв i дiдько лисий! – досадливо вигукнув молодик, виходячи на галявину iз-за дерев.

У руцi вiн тримав чималий лук. – Що за тварюка сполохала мого оленя?

Знову почулося дике ревисько, тепер уже ближче. Чувся трiск зламаного гiлля. І раптом пролунав вiдчайдушний жiночий зойк. Молодик миттево кинувся у лiсову гущавину.

Задихаючись вiд швидкого бiгу, юна дiвчина продиралася мiж високих дерев, що росли близько одне вiд одного. За дiвчиною осатанiло пер скажений ведмiдь. З роззявленоi пащеки хижака стiкала жовтувата пiна, очi налилися кров’ю. Густi хащi затримували лютого звiра, бо там, де дiвча легко проходило, здоровезний ведмiдь ледве пролазив, ламаючи кущi й обдираючи кору старезних дерев, i вiд цього скаженiв ще бiльше.

Але сили, вочевидь, уже покидали нещасну дiвчину… Прослизнувши помiж двох старих смерек, вона перечепилася за корiння i впала на землю. Лютий звiр iз ревiнням кинувся до неi, але застряг помiж двох стовбурiв i заревiв так, наче в нього вселився сам Люципер.

– Чого розiйшовся, як п’яний москаль? – вигукнув мисливець, натягуючи лук iз припасованою до тятиви стрiлою.

 – Ану повернись до мене мордою, коли я до тебе звертаюся! – i пустив стрiлу прямо в широчезну ведмежу сраку.

Ведмiдь заволав ще дужче i, ставши на заднi лапи, розвернувся на людський голос. Вся грудина звiра була вкрита жовтою пiною. Вид осатанiлого хижака мiг би вжахнути найхоробрiшого. Але чоловiк навiть оком не змигнув. Твердою рукою витяг нову стрiлу i послав гострого гостинця. Ведмiдь кинувся на ворога. Стрiла поцiлила йому в груди, але звiр цього наче й не помiтив.

Ще двiчi встиг спустити тятиву звiролов, перед тим як до нього впритул наблизився ведмiдь. Одна стрiла влучила йому в шию, а друга в голову. Але навiть це не здолало скаженого звiра. Блискавкою промайнуло в головi чоловiка: може, це сам нечистий? Ну то й що, вiдправлю його в пекло! Мисливець наставив перед собою лука, мов списа. Гостряк встромився у роззявлену пащу звiра i застряг у горлянцi. На ведмежий тулуб порснула густа темна кров.