Козак Байда, або Хортицька Січ

Сто козакiв на чолi з Вишневецьким на баских конях мали заманити ординцiв у пастку. Решта воякiв сховалися в лiсистих ярах обабiч степовоi долини.

Дмитро ледь стримував гарячого коня, що рвався учвал. Удалинi почала з’являтися курна хмара, що повзла степом, мов велетенський слимак. То був татарський чамбул. Вiд появи ворога кров закипiла в жилах княжича. Дмитро стис рукiв’я шаблi так сильно, що побiлiли пальцi. В його головi була лише одна думка: треба знищити нелюдiв прямо зараз!

– Он повзе кримське стерво… В нашу землю за новими рабами… – пролунав схвильований голос.

 – Як же менi кортить вiдправити бусурманiв у пекло!

Дмитро скосив погляд, пiд’iхав Андрiй Скалозуб, його очi палали люттю.

– То що, князю? Задамо iм перцю?

Вишневецькому дуже кортiло вiдповiсти схвально, однак вiн пересилив себе.

– Андрiю, дотримуемося плану. Як тiльки вони пiдiйдуть ближче – дамо по них залп, щоб роздратувати, а тодi поiдемо в долину, де й вирубаемо iх упень…

Чорна хмара наближалася. Вже стало добре видно татарських верхiвцiв, що спокiйно iхали, почуваючись безпечно на своiй територii.

Отож, як грiм серед ясного неба, для них пролунали пострiли. З десяток ординцiв упали з коней. З низьких пагорбiв, люто волаючи, виiхали козаки.

– Гей, татари! Хто хоче першим поцiлувати козацьку сраку – стрибайте за нами!

Розлючений чамбул навскач понiсся за ними, вже святкуючи перемогу над нечисленним загоном. Козаки прямували долиною до озера. Ординцi з гиканням не вiдставали вiд них. За першими стрiлами залунали пострiли самопалiв.

На чамбул накотилися новi козацькi загони.

– Стiй! Уперед на орду! – громовим голосом закричав Вишневецький. Розвернувши коня, вiн пiшов у атаку, його маневр повторила вся сотня. Бусурмани, одночасно атакованi з усiх бокiв, були зiм’ятi й розбитi за лiченi хвилини. Шабля князя лютувала серед ворогiв, вражаючи iх, мов блискавка. Дмитро збився з лiку, рубаючи ординцiв. Поряд iз ним сiкли татар Скалозуб та Матяш.

Перемога була повна. Лише кiльком десяткам ворогiв удалося вислизнути крiзь козацькi лави та втекти на пiвдень.

За ними була вислана погоня. Через годину вона повернулася до табору. Татар на прудконогих конях догнати не вдалося. Проте влучним пострiлом був убитий ватажок чамбулу, а серед його речей був знайдений пергамент з печаткою Османськоi iмперii.

Турецький сувiй узяв до рук Претвич. Пробiгши очима рядки, староста з гнiвом зiм’яв його.

– Як добре, що ми розгромили цю наволоч! – сказав Бернард.