Козак Байда, або Хортицька Січ

– Це написано на твоему обличчi, князю, – щиро вiдповiв Бiловус.

– Можеш називати мене Дмитром, – Вишневецький спустився по схилу на галявину. – Що ти робив, козаче?

– Я згадував те, чого вчив мене Василь Заруба, вiд якого я перейняв мистецтво шабельного бою.

– Я бачив, як ти вправно бився з татарвою, – сказав Дмитро. – Ти чудовий майстер…

– Та й ти не гiрший за мене, Дмитре, – посмiхнувся Яким. – Ти вбив Саадета коронним ударом Заруби. Ти знав його?

– Нi, не знав… – здивувався Вишневецький. – Я перейняв володiння шаблею вiд свого батька та вiд нiмецького майстра Альберта Баварського.

– Нема вже славного козака Заруби, – зiтхнув Яким. – Пiдлим обманом ординцi взяли Василя в полон. У полонi йому запропонував вийти на герць мурза Арслан, обiцяючи за перемогу волю. Арслан – найвправнiший татарський воiн, нема рiвного йому в бою на шаблях. Ото вiн i вбив Зарубу. Проте Василь був перший, кому вдалося поранити мурзу…

– То Заруба – не перший козак, котрий виходив на бiй проти Арслана?

– Арслан серед бранцiв, що iх приганяють татари до Криму, шукае майстрiв шабельного бою i пропонуе стати з ним на прю.

– І багатьох уже вбив цей Арслан?

– Не знаю, скiльки, та люди подейкують, що вже далеко за сотню… – мовив Бiловус. – До речi, той татарин, що ти його вбив, був учнем Арслана.

– Я би охоче помiрявся силою з цим мурзою! – Дмитро вiдчув, як у душi закипае лють.

– На все – воля Божа… – зiтхнув Бiловус, ховаючи у пiхви шаблю. – Може, ще й зустрiнеш. Ходiмо, князю, до табору, поки нас ще не почали шукати.

Роздiл ІV

Очакiвський похiд

Буйний вiтер гуляв помiж степових трав, що сягали дорослiй людинi по груди. Сонце почало хилитися до обрiю, осяваючи широку долину, яку зусiбiч охоплювали глибокi байраки, густо порослi лiсом. У центрi долини виднiлося невеличке озерце, зеленавi хвильки котрого виблискували золотаво вiд сонячного промiння.

– Гарне мiсце для ночiвлi, – зауважив Дмитро. – Є вода i дрова.

– Так, дуже непогано, – погодився Бернард. – Проте треба бути насторожi. Ми вже перетнули межу татарських володiнь, i бусурмани можуть напасти на нас будь-якоi митi.

– Я чув, ви вже не раз ходили на Очакiв, – згадав князь.