Козак Байда, або Хортицька Січ

Княжич повернувся до того, хто це сказав, i побачив чорновусого парубка, приблизно свого однолiтка, широкоплечого, з округлим лицем, iз свiтло-брунатними очима. На частково поголенiй головi незнайомця видiлялася пишна чуприна.

– Ти врятував менi життя в бою. Як тобi вiддячити, чоловiче? – спитав Вишневецький, пiдходячи до чорновусого.

– Менi нiчого не треба. Я радий, що став у нагодi хороброму вояковi. Ти врубався в орду, як справжнiй козак, – чорновусий широко посмiхнувся, оголивши бiлi зуби. – От лише хотiв спитати, ти справдi князь чи це твое прiзвисько?

– Справдi, мiй батько – князь Вишневецький, – усмiхнувся Дмитро.

– То як вас називати – ясновельможний князь?

– Називай мене просто Дмитром. На полi бою та й перед Богом ми всi рiвнi, – княжич простягнув руку чорновусому. Той мiцно потис простягнуту долоню.

– Добре, Дмитре, – ляснув його по спинi чорновусий. – А мене звати Андрiем, а козаки дали менi прiзвисько Скалозуб. Я у ватазi отамана Якима Бiловуса. Два днi тому ми приедналися до загону Претвича, аби разом пошарпати татар.

– Я багато чув про козакiв, – сказав Вишневецький. – Я радий познайомитися з одним iз них.

– А що саме ти чув?

– Та… Рiзне люди кажуть… – стримано вiдповiв князь. – Однi теревенять, що козаки – це просто днiпровськi мисливцi та рибалки. Іншi – що це вiльнi торговцi. Третi кажуть, що козаки живуть вiйськовими набiгами на бусурманiв. А деякi подейкують, буцiмто козаки – це розбiйники, харцизяки…

– Хо-хо! – засмiявся Скалозуб.

 – Про нас i справдi багато говорять. Можу сказати, що е всього потрошку. Але останне – брехня! Козаки – не розбiйники, ми переважно живемо з того, що вполюемо чи наловимо в рiчках, – оте й продаемо. А на бусурманiв ми завжди готовi пiдняти зброю. Трапляються й лихi люди, отих козаки звуть харцизами. Харцизи розбишакують на дорогах, ловлять людей та продають ординцям у рабство. Часто цi харцизи себе називають козаками. То мерзеннi злодюги, вони паплюжать це ймення…

– Агов, iдiть iсти! – погукав Брага, стоячи бiля великого багаття, на якому смажилося цiле теля.

Через хвилину Дмитро з Андрiем уже наминали смаженину бiля вогнища. Пiд час обiду Бернард урочисто привiтав князя iз перемогою над ворогом та познайомив зi своiми воiнами i козаками, зокрема з отаманом Бiловусом. Яким Бiловус був уже досить старий, його чуб та довгi вуса були бiлi мов снiг. Його зморшкувате кругле лице свiтилося розумом, i пильний погляд блакитних очей пронизував наскрiзь.