Грушевський, Скоропадський, Петлюра

Альбер Тома iнформував колег у Парижi: «Соцiалiсти вимагають вiд уряду, зокрема i вiд п. Керенського, пред’явлення дипломатичноi ноти, у якiй союзникам пропонувалося би переглянути сукупнiсть iхнiх цiлей вiйни. П. Мiлюков, – писав до Парижа А. Тома, – думае, що вiн не може поступитися. Мiж цими двома тенденцiями уряд коливаеться. Менi здаеться, що я можу пошукати, – переконував пан мiнiстр, – тимчасове рiшення, яке, по-перше, дозволило би, – що я вважаю капiтальним, – чинному урядовi уникнути потрясiння та розвалу».

«Дипломатичнi» заходи французького мiнiстра, як це випливае зi щоденних нотаток посла Жоржа-Морiса Палеолога, взагалi довели ситуацiю до абсурду. Французькi посланцi висунули iдею, згiдно з якою перехiд Ельзасу та Лотарингii пiд французьку юрисдикцiю мав би вiдбутися тiльки пiсля проведення вiдповiдного плебiсциту[85 - Там само. (Запис у щоденнику М. Палеолога вiд 14 (27) квiтня.)], хоча однiею з декларованих цiлей вiйни з боку Францii було вiдновлення ii права на володiння цими провiнцiями, права, яке взагалi не потребуе плебiсциту!

Крiм того, – i на це також слушно вказував французький посол, – для проведення такого плебiсциту треба було спочатку звiльнити Ельзас та Лотарингiю – а отже, спершу переможно завершити вiйну.

Усе це, наголосiмо, цiлком серйозно пропонували однi полiтики й обговорювали iншi, не менш поважнi. Дискусii вiдбувалися в той час, нагадаемо, коли нiмцi стояли не так уже i далеко вiд Марни[86 - Див. напр.: Livesey A. Historical Atlas Of World War I.  – New York: A Henry Holt Reference Book, 1994. – 192 p. – PP. 120–125.].

Ж.-М. Палеолог (1859–1944 рр.). Суспiльне надбання

У дискусiю – несподiвано для головних ii учасникiв – втрутився ще один суб’ект, – «революцiйнi» маси Петрограда. Насамперед солдати столичного гарнiзону, якi не були в захватi вiд iдеi продовження вiйни – чи до «переможного», а чи до будь-якого iншого кiнця, з «анексiями та контрибуцiями» й без них.

Г. Львов (1861–1925 рр.

). Суспiльне надбання

Нова влада, покликавши iх до полiтичного життя, звiльнила демона, який бажав тiльки одного – «чорного» перерозподiлу земельноi власностi, зрештою – будь-якоi власностi взагалi. І чого вiн, цей демон, зовсiм не бажав, так це загинути на фронтi. Демонстрацii цього нового суб’екта росiйського полiтичного життя, пiдтриманi або й спровокованi крайнiми лiвими полiтичними силами, мали наслiдком першу урядову кризу. Опоненти Мiлюкова – О.