Людвисар. Ігри вельмож

Мiщани загомонiли, але нiхто не рушив з мiсця – всi лишилися спостерiгати незвичне дiйство.

З труни спершу появилися двi волохатi ноги, затим – руки i тулуб. Врештi тiло дiстали i понесли до столу. Воно було слизьким, i кiлька разiв спудеi, що тримали його за плечi, випускали ношу з рук. Тодi воно падало, глухо б'ючись головою, змушуючи юрбу охати та йойкати зi спiвчуття бiдоласi, проте йому, схоже, було байдуже до всього. Нарештi настала черга Домiнiка. Гепнер вiдкрив свою скриньку i, дiставши звiдти ланцет, шанобливо уклонився бургомiстровi.

Той мовчки, одним кивком голови, дозволив братися до справи.

– Панове, – звернувся вiн до присутнiх, – перед вами – найдивовижнiше творiння природи, i я…

– Творiння Боже, – поправив хтось.

– Ваша правда, – погодився Домiнiк, – але це всього лише механiзм, i я маю намiр показати вам його будову.

Гепнер начепив фартух i закотив за лiктi рукави сорочки. Потiм занiс ланцета над тiлом i повiльно i впевнено, як досвiдчений м'ясник, розпанахав мерцевi черево.

Мiщани, бургомiстр i спудеi витягнули шиi, аби не пропустити жодного моменту з того, що вiдбувалося.

Тим часом, лiкар рiзонув ще раз, дiставшись аж до нутрощiв.

– Вуаля, – промовив вiн, вiдкривши увесь шлунково-кишковий тракт. Затим лiкар запустив руки всередину i вивернув усе назовнi. Кишкiвник довгою вервечкою повис зi столу.

– Не хвилюйтесь, – заспокоiв Домiнiк схвильовану публiку, – йому не боляче. Бачте, вiн навiть задоволений.

Спудеi недовiрливо поглянули на обличчя померлого.

Далi Домiнiк безпристрасно розпочав свою лекцiю, демонструючи видобутi нутрощi: печiнку, шлунок, жовчний мiхур… Страх i невдоволення юрби цiлковито зникли, особливо, коли той почав вправно намотувати на руку тонкий кишкiвник, голосно рахуючи його довжину.

Були поданi дерев'янi цебра, куди згодом вiдправили все, i Гепнер знову взявся за ланцет. Вiн розрiзав дiафрагму i просунув руку пiд грудну клiтку. За мить натовп вже споглядав легенi i серце… Раптом, наче грiм, над юрбою пролунав чийсь обурений вигук:

– Святотатцi!

Усi озирнулись i побачили епископа в оточеннi кiлькох ченцiв.

Нiхто не зауважив, як його карета виiхала на площу i зупинилась бiля ратушi.

– Боговiдступники! – знову повторив епископ. – Чим ви спокусилися? Це – служитель Сатани!

Схоже, лекцiю було закiнчено, i Домiнiк, кивнувши на цебра, тихо запитав у бургомiстра:

– Чи дозволить ласкавий пан менi все це забрати?

Той розгублено кивнув, чекаючи, очевидно, на подальшi дii епископа.