Людвисар. Ігри вельмож

Придивившись, Христоф упiзнав замкових драбiв i тiльки спересердя закусив губу. Так от чого епископ поспiшав! От чому вiн так прагнув отримати бодай щось iз цiеi колотнечi. Ще б трохи, i сам би вiн поплатився…

– Ви один живий? – коротко запитав офiцер.

– Ще панi Ляна i ii служниця, – була стомлена вiдповiдь.

– Ви молодчина, Христофе, слово честi!

– До дiдька… Мертвих це не врятуе…

Вiн кiлька разiв свиснув, але, не почувши у вiдповiдь знайомого iржання, роздратовано запитав:

– Зайвий кiнь у вас знайдеться?

– Звичайно, – з готовнiстю вiдповiв драб i додав: – Поiдете з нами?

– Неодмiнно, – сказав той, – я дав слово довезти панну до Високого Замку, i я його дотримаю.

Роздiл VII

Здоровенний i чорний як смоль знахабнiлий ворон спокiйно примостився на пiдвiконнi i вже чверть години товк своiм мiцним широким дзьобом окраець хлiба. При цьому поважний птах не звертав жодноi уваги на кiмнату та господаря, що, сидячи за столом i поклавши голову на витягнуту руку, спостерiгав за цим дiйством.

Ще за чверть години значна частина окрайця зникла у його ненаситному воловi. Тодi вперше за цей час птах звiв голову i пильно, крiзь розчинене вiкно, вдивився в кiмнату. Раптом вiн поважними кроками перейшов з пiдвiконня на стiл i попрямував до келиха з вином.

– Що за чортiвня? – вилаявся господар, зводячи голову. Проте пернатий гiсть i далi поводився так, наче був невидимкою: витягнув шию i занурив дзьоб у вино. Птах неквапно пив, вiдкидаючи назад свою велику голову i закриваючи вiд задоволення банькатi очi. Коли вина вже лишилося стiльки, що дiстати було годi, вiн, невдоволено крекочучи, повернувся до незавершеноi трапези.

– Бiсiв птах… Якщо я тiльки не спав, – промовив Себастян, заглядаючи до келиха, в якому зосталося не бiльше ковтка.

Ворон, мiж тим, здавалося, зовсiм наситився i заходився чистити дзьобом свое блискуче пiр'я. Однак раптовий вигук з вулицi змусив його стрепенутися i завмерти, дослухаючись до нього водночас iз Себастяном.

– Пане поете! – почувся молодечий голос. – Пане поете, виглянiть-но!

Господар потягнувся до вiкна i нетерплячим рухом зiгнав звiдти птаха. Той розправив своi великi крила i, щось на прощання каркнувши, вилетiв у вiкно.