Людвисар. Ігри вельмож

– Та ну! Бозьо з вами, Беню, ви ж у жодну бочку не влiзете!

– Зате в мiй живiт помiститься цiлих двi! – зареготав Бень.

Тимчасом кмiтливий слуга принiс ще один кухоль пiнистого напою, котрий гiсть так само, як i перед тим, за кiлька потужних ковткiв спровадив собi в шлунок.

– Ну що, – сказав вiн по тому веселим голосом, – а тепер до справи.

– Почнiмо з мого будинку, який також е власнiстю його величностi, бо наданий менi його милiстю, – сказав бурграф.

– А може, з гармат i пороху? – чухаючи потилицю, запитав урядник.

– Устигнемо, пане Беню, встигнемо, – мовив комендант, – дайте собi спокiй.

– Так то й так, – сказав той i рушив слiдом за господарем.

Вони порахували меблi та картини, скринi та годинники, що дiсталися Бiлоскорському вiд попереднього бурграфа.

– А ще – два привиди, – додав комендант. – Вони живуть у моему домi, але я не знаю де. Померли, кажуть, рокiв сорок тому…

Пан Бень витрiщив очi, але в ту ж мить з'явився слуга з пивом, i вiн лише махнув рукою.

– Привиди, кажете? Так i запишу: «Двое душ померлих… Коли? Так… 1527 року Божого вiд чуми…»

І пошепки додав:

– Може, це не господар, а я з глузду з'iхав? Пива б пити менше… А мо' бiльше…

Далi вони вийшли з будинку i рушили до кухнi. Пан Бень уже не мiг iти прямо по кладках, а мiсив збоку грязюку.

– Куцьки, – звернув його увагу бурграф, – запишiть, пане Беню, i iх.

– Справдi, – промовив той, – стривайте-но, я iх порахую…

З цими словами пан Бень пiд голосний смiх кухарок кинувся бiгати за свиньми, а оскiльки тi щоразу розбiгалися хто куди, вiн частенько зупинявся, чухаючи пером потилицю.

– Чи то так довго лiчити пару куцьок? – смiялися кухарки – веселi жiночки з розхристаними i спiтнiлими пазухами.

– Пару? – здивувався Бень. – Та iх тутка двадцять, не менше!

– Най буде двадцять, – гукнув бурграф. – Пишiть, Беню, i ходiм на кухню.

– Записав! – вiдповiв урядник i рушив прямiсiнько до дiвок.

Тi, позбавленi чоловiчоi уваги, радi були i такому залицяльнику.

Багато ще випив i записав у той день урядник з магiстрату. Коли вiн захропiв у стайнi, перелiчуючи коней, бурграф покликав до себе слугу i сказав:

– Скажи драбам, щоб пана не чiпали, але пильнували. Б'юсь об заклад, його i воли не перетягнуть у пристойнiше мiсце.