Соловецький етап. Антологія

Із советських «бивших» скороспiлих можновладцiв, що наряжалися в тогу учених i потрапили потiм на Соловки, треба назвати Євгена Шабльовського. Про попередникiв Шабльовського Щедрiн якось сказав: «О сем умолчу: въехал на белом коне, сжег гимназию и упразднил науки».

1932 року, коли захиталось становище Скрипника, а большевицький наступ на Украiну розгорнувся на всю силу, з «небитiя» з’явився Шабльовський i в царинi Шевченкознавства став зiркою першоi величини. Високi посади, директорське крiсло в iнститутi Шевченка – усе дiстав автор останнього большевицького «откровенiя» про Шевченка, того Шевченка, якого «жалюгiднi нацiоналiсти Єфремов, Гермайзе, Грушевський, Нiковський, Яворський, не говорячи вже про iнших, так скривдили i зфальшували».

Ця зiрка зiйшла тодi, як я вже був на порозi ГПУ. Тож про дiяльнiсть його знав тiльки з вуст наших людей. Один з моiх приятелiв – І. Д. про нього згадуе таке:

– Перед виборами нових академiкiв до Украiнськоi Академii Наук у вестибюлi конференцiйноi залi академiчного будинку (Киiв, Володимирська 56) було зроблено виставку наукових праць кандидатiв, що iх рiзнi органiзацii рекомендували в академiки.

На виставцi фiгурували працi i проф. Шабльовського, що складалися лише з 2-х газетних статей («Пролетарська Правда») про Шевченка.

Науково-Дослiдчий Інститут украiнськоi мови при Академii Наук або Інститут Шевченкознавства до того часу, як i пiзнiше, постiйно i систематично розгромлювався, його керiвникiв-науковцiв завжди звинувачувано в нацiоналiзмовi й арештовано.

Дiйшло до того, що вже не було з кого призначати керiвникiв, а керiвники мусiли бути з iм’ям академiка. Тож на цей раз лiпшого вченого, «своеi людини», не знайшлось, як проф. Шабльовський з двома газетними статтями.

– Оглядаючи цю виставку з групою науковцiв, я особливу увагу звернув на працi Шабльовського. Пригадую, тодi була розмова: «Все рiвно i Шабльовського, який би вiн не був просоветськи настановлений i новоспечений академiк, за деякий час заарештують, бо ж бути керiвником iнституту украiнськоi мови, потрiбно все таки бути украiнцем, любити свою працю i дбати про розвиток украiнськоi мови, а цього було досить, щоб стати «нацiоналiстом» i «ворогом народу».

Так воно i сталось. За деякий час Шабльовський, як i його всi попередники по цьому iнститутовi, опинився на засланнi.

Шабльовський був наiвною людиною; для того, щоб жити, i то добре жити, iсти «огромный академический паек» – треба насамперед бути не украiнцем.