Соловецький етап. Антологія

Згори з полiтбюро було «пiдказано», як готувати обвинувальний акт: «В обвинувальному актi вiдзначити зв’язок з бандитами та бiлогвардiйцями як на Украiнi, так i за кордоном… Процес використати, щоб дати характеристику поведiнки украiнськоi iнтелiгенцii».

До речi, свiдками на згаданому процесi були В. Затонський, колишнi члени УПСР П. Любченко, О. Шумський, І. Кулик, В. Еллан-Блакитний, Ю. Мазуренко. Лише В. Блакитний помре власною смертю, а решта дiячiв були знищенi.

Олександра Шумського, наркома освiти Украiни у 1924—1927 роках, було оголошено навiть лiдером «нацiонального ухилу» (разом з письменником Миколою Хвильовим та економiстом Михайлом Волобуевим).

На початку 1927 р. його усунули з посади й вiдправили працювати в Росiю. У 1933 роцi його заарештовано, вiдправлено на Соловки, потiм – на заслання у Красноярський край. 1946 р., коли вiн повертався в Украiну, його було вбито за особистим розпорядженням Сталiна й Кагановича.

4 вересня 1926 р. заступник голови ГПУ УСРР Карл Карлсон, помiчник начальника секретного вiддiлу (СВ) Ошер Абугов i тимчасово виконуючий обов’язки начальника 1-го вiддiлення СВ Борис Козельський пiдписали службовий обiжник пiд назвою «Про украiнський сепаратизм». Стрижень цього важливого документа орiентував на збiр всебiчноi iнформацii про прихильникiв «украiнiзацii», насамперед з числа представникiв «правоi» украiнськоi iнтелiгенцii, тобто середовища украiнських iнтелектуалiв, зокрема тих, хто повернувся (або ще хотiв повернутися) в Украiну пiд впливом декларованоi «украiнiзацii».

Автори цього закритого листа вiдверто пояснюють, чому це слiд робити:

«Та обставина, що украiнськi нацiоналiсти припинили вiдкриту боротьбу з Радянською владою i формально визнали ii, не означае, що вони остаточно примирилися з теперiшнiм станом речей i щиро вiдмовились вiд ворожих задумiв.

Тут наявною е не змiна iдеологii, а змiна тактики…

Термiн «культурноi роботи» заступив гасло збройноi боротьби за незалежнiсть, що провалилося.

«Культурна боротьба» набула величезноi популярностi i втягнула до лав своiх прибiчникiв переважну бiльшiсть найвиднiших представникiв украiнськоi контрреволюцii».

У листi названо найбiльш небезпечнi, з точки зору ГПУ, осередки украiнства, якi використовують умови «украiнiзацii» у своiх розрахунках.