Невідоме Розстріляне Відродження

Було 23-го – 24-го, Галина мусiла першого йти до лiкарнi, бо вдома допомоги нiякоi й колотнеча. Лежав собi Петро, спав. Коли прокидаеться, – стоiть Катерина, сiпае.

– Ходiм, – каже, – до лiкарнi, вже борсаеться.

– Куди в чорта вночi йти до лiкарнi, коли лiкарня аж бiля станцii, а на дворi вiтер i снiг, – протирав очи Петро.

– Ну, йди за «швидкою допомогою».

Катерина за акушерку.

Ходить Петро по вулицi, цигарку одну по однiй кидае, курить, 25 хвилин здалося вiком, аж ось «швидка допомога».

– В хату, в хату!

Зайшов лiкар, але виявилося, що спiзнився на одну хвилину.

Тепер йому два тижнi.

На кого вiн схожий? Інодi здаеться, що на Петра, iнодi, що на Галину, а iнодi на Михайла скидаеться. Чорт його розбере. Нiс i пiдборiддя нiби Сушнiвський, голос Петрiв, а очима повертае, як Галька.

Тепер Катерина й Марiйка цiлi днi поралися коло малого Павлика.

Петро спочатку хотiв його «Нуреси» назвати, та всi запротестували, i вiн, плюнувши, пiшов сьогоднi ранком продавати штани на товкучку, бо нi на що було купити малому пелюшок.

– Задививсь на якусь дiвчину, – пояснював вiн, коли прийшов додому без грошей. Це зiрвало цiлу бурю захвату у Галини, а Катерина подумала:

«І таке цуценя хороше мае сина…»

Хлопець був з мiдяною горлянкою. Товстий i важив, як народився, 10 фунтiв. Катерина цим чомусь задавалася, нiби це родила вона. Вона його й важила.

– Коли б вiн не був такий здоровий, то ви б його втрьох давно в могилу загнали, – казав Петро i був за це битий.

Вiн поважно ходив, заклавши руки в кишеню, i тiльки iнодi пiдходив подивитися на свого пацана.

Галина зовсiм не вмiла поратися коло дитини. Вона лише червонiла, нiяково посмiхалася, коли Катерина зручними й сильними руками купала Павлика.

– Іще родять такi, – я б заборонила.

Заздро дивилася на Галину, коли та годувала хлопця… Потiм брала його до себе на руки i, коли в хатi нiкого не було, соромливо притуляла до грудей.

Тепер, перебравшись до Галини, вона щоночi вставала разiв зо три й дивилася, як воно спить, будила Галю годувати хлопця й читала iй лекцii, як це треба робити.

Разiв з десять кликала лiкаря й вела жорстоку боротьбу з Петром, бо той часто дражнив Галину, перевертав дитину догори ногами i взагалi (так здавалося Катеринi) ставився до всього цього надто легковажно.