Невідоме Розстріляне Відродження

– Вони в мене ще затанцюють, – i стиснула кулаки.

Справдi, ii таки трохи побоювалися. Нiколи вона нiкуди не скаржилася, але вмiла сказати влучне слово i згадати те, або iнше саме тодi, коли це було найбiльш неприемним.

Та й зачiпати ii було небезпечно, – захищали.

– В неi пiв посьолка закохано, – казала шпана… – Королева яка!

А найбiльше боялися, як причепить вона яке прiзвисько, так уже i прилипне.

Якось охрестила одного опудалом, а другого ходячим свинушником.

І вiд глузування тепер iм проходу немае.

І комуну вдарила таки раз, сказала, що це павiянська комуна.

Тому iз-за неi все частiше й частiше вибухали сварки та лайки. Хлопцi вовком дивилися на Петра й Михайла, все закидали iм, що вони пiдпали пiд вплив Катерини. Тi лаяли хлопцiв, що вони вже надто розбешталися: вже й так слава пiшла про комуну на весь посьолок.

– Це Катерина розпускае, – казали Іван i Андрiй.

– Та дуже ви iй потрiбнi!

Наслiдком постiйних сварок дисциплiна впала. Кiмната вже не пiдмiталася, а пiдлога не милася, з самоi зими.

Здавалося, що героiчнi дружнi часи, коли все було загальне, коли жили, нi про що не думаючи, минули назавжди.

Все частiш i частiш виявлялося розходження в поглядах; все яснiш i яскравiш хлопцi дiлилися на два ворожi табори, але ще часто в часи примирення вони згадували минулу, важку зиму.

А зима справдi була знаменна.

Тодi кiмната пiдмiталася щотижня. Петро, правда, завжди протестував проти такого безглуздого витрачання часу, пiдлога милася перед вечiрками, або перед приiздом матерiв, хлопцi одержували 12 пайкiв на п’ять чоловiкiв.

Палити теж було чим: жили напроти цвинтаря.

Коли догорали останнi дрова – робили наскок на хрести. Правда, комуна не соромилася i менш почесноi здобичi, як-то огорожа, паркан, що траплявся по дорозi, ворота, що iх хазяiн-дурень не встиг здiйняти, але це була випадкова пожива. Хрести ж були основою добробуту.

В iхньому ж дворi усе було цiле, i коли iнодi чувся пiдозрiлий трiскiт, хлопцi вискакували з полiняками обороняти свiй двiр.

Вони щиро обурювалися на людське нахабство; хазяйка iхнього двору могла спати спокiйно. Правда, нiчнi походи хлопцiв непокоiли ii i вона iх страхала, що вони таки покутують колись свiй грiх.

Для наскокiв вибирали завжди глупу, бурхливу нiч. П’ятеро тiней виходило на вулицю, озиралися; нiкого немае. Сиротливо вищала рейка, потiм трiщали дошки i четверо щезали, а п’ятий вартував. Поверталися довгою шеренгою з хрестами на плечах i з завзяттям в серцi.