Невідоме Розстріляне Відродження

На завтра мав вартувати Андрiй, а тому вiн пiрнув у юридичнi тонкощi, доводячи, що вiн може спокiйнiсiнько спати собi цiлу нiч, хоч би там бандити у хату лiзли… До семи годин ранку.

Поки хлопцi сперечалися, знадвору почали ламати дверi.

– Та вiдчинiть же, – почулося.

Нарештi Петро, згадуючи предкiв i проклинаючи нащадкiв, вiдчинив. Увiйшов Михайло, скинув шапку i запитав:

– Курити е?

– Ти iнодi задаеш на диво iдiотськi питання, – звичайно немае, – вiдповiв Петро.

– Ну так у мене е! Вставайте!

Вмить усi хлопцi були бiля Михайла.

– От i гаразд, а то всi бички попалили, Андрiй навiть пiд лiжком пiдмiв i пiд скринею шукали, – гомонiли радiсно хлопцi, але Михайло iх обдурив.

– Та немае в мене, то я нарочито, щоб ви в iнший раз швидше вiдчиняли.

Лаялись:

– Коли покликав, то хоч роди, а дай закурить!

– Ну й життя. Я всi кишенi повивертав i хоч би тодi крихтонька, – зiдхнув хтось жалiбно.

Коли доводилося сидiти без хлiба i в холодi, хлопцi не пiддавались одчаевi, але не палити зранку це було справдi над силу.

В таких випадках iх охоплювала якась нудьга, якийсь неспокiй, що потiм перетворювались на чорну меланхолiю i, нарештi, все скiнчувалося сваркою з-за якоi-небудь дурницi.

Петро справдi перевернув ранком усе догори ногами. На бiду Дмитро десь завiявся, а всi грошi завжди були в нього. Лежали тихо.

– Не штовхайся, – крикнув раптом Андрiй, – я тебе як штовхону.

– І що в тебе за звичка придушувати мене до стiни.

– Ну-ну. Курити нiчого, так вже й лаються, – озвався Михайло.

Хвилини двi тяглася мовчанка.

– Миша, а Миша… може, в тебе е хоч трохи витрусити. А? – це Іван. – Бичок, може, де заховався.

Всi напружено чекали.

– Нi, немае…

Зiтхнули. Тоскно пробивався свiтанок через бруднi шибки на темнi стiни, почорнiлi ще з зими.

– Ех, коли я був малим, то кiзяки курив i були вони такi смачнi, як первосортний тютюн.

– Кинь, Петре, – озвався Андрiй.

Петро сiв i, мрiйно дивлячись у вiкно, казав далi:

– Так. Первосортний. Дрiбна крошка i запашний.

– Та кинь же!

– Шкода, що борошна не можна палити…

Хлопцi обурилися. І що за свинство справдi: цей Петро завжди не до речi жартуе: палити кортить, аж у серединi болить, а вiн жартуе.