Невідоме Розстріляне Відродження

Чимало украiнських письменникiв побувало за кордоном, а Іван Микитенко навiть влiтку 1937 року iздив до Іспанii та Францii як делегат II Мiжнародного антифашистського конгресу письменникiв, але усi вони чесно поверталися в Украiну, де на них чекала загибель.

Жоден радянський письменник навiть не спробував перетнути кордон, хоча це було можливо. Мiй батько, який жив на Тернопiльщинi, розповiдав, що вiн не раз з iншими хлопцями переходили на територiю УРСР, займаючись контрабандою. Було багато випадкiв, коли украiнськi селяни утiкали до Польщi та Румунii, було чимало випадкiв, коли i з Буковини та Галичини переходили кордон в УРСР.

Вiталiю Юрченковi не тiльки вдалося утекти з Соловкiв, але також потрапити до Польщi, як i Юрiю Горлiс-Горському та Лютому-Лютенковi.

На жаль, письменники волiли тiкати з Украiни в Росiю або в Середню Азiю. Але й там iх досягала рука НКВС. Раiса Троянкер – рiдкiсний приклад успiшноi втечi. Ще у 1931 роцi вона виiхала з Харкова до Росii та одружилась iз пролетарським письменником, колишнiм чекiстом Іллею Садофьевим.

До 1935-го живе у Ленiнградi, бачить, що коло починае звужуватися, i раптом розлучаеться з чоловiком та iде до Мурманська, де уже пише росiйською i працюе в росiйськiй газетi.

Були знищенi майже усi письменники старшого поколiння, якi публiкувалися ще до революцii. Нiчого подiбного у Росii не було. Там теж декого розстрiляли, але бiльшiсть вижила. Їм не давали публiкуватися, але не вбивали. В той час, як жоден украiнський письменник, який повернувся на батькiвщину з емiграцii, не вижив, Олександр Купрiн, незважаючи на те, що в емiграцii виступав iз антибольшевицькими творами, повернувся у 1937 р.

в Росiю i помер через рiк своею смертю.

Пiд час вiйни сталiнська машина винищення украiнськоi елiти продовжилася. Замiсть того, щоб талановитих людей уберегти вiд неминучоi смертi, iх посилають на фронт i кидають у м’ясорубку разом з сотнями тисяч ненавчених, неспоряджених, а часто й неозброених бiйцiв.

Долi багатьох письменникiв ховають у собi чимало загадок. Про окремих з них можна прочитати, що вони пiд час вiйни були у пiдпiллi, а навiть брали участь у партизанському руховi. Здебiльшого це фантазii самих письменникiв, якi таким чином намагалися пояснити свое перебування на окупованiй територii. І Василь Козаченко, i Юрiй Збанацький ледве чи справдi були у партизанах, бо iх бачили в окупованому Киевi зайнятими зовсiм iншими справами.