Невідоме Розстріляне Відродження

Та на ii щастя вiн скоро збанкротував i перепродав ii вiзниковi Самсоновi – останньому господаревi гнiдоi.

Як сказав колись Самсон – а гнiда навчилась розумiти людську мову ще змалку – вона годуе всю його сiм’ю. Вiн в мiру лагiдний i строгий. Правда, iнколи вiн б’е ii й зневажае, але вона розсудливо ставиться до цих кривд i не гнiваеться на нього.

У його дворi вона живе вже сьомий рiк; тут же знемiчнiла й стала шкапою, що оце лежить на прим’ятiй соломi.

Раптом вона стала на ноги. Їй знову ввидiлись широкi склянi дверi й червоне господареве лице.

Але притамований свист вiтру нагадав iй, що вона в стайнi; вона знову пiдiгнула колiна й незабаром заснула.

Ранком Самсон посварився з дружиною, i був у дражливому настроi. Вiн прийшов у стайню, коли гнiда ще лежала. Лишок пашi в яслах став причиною його гнiву. Вiн пхнув гнiду в бiк i вилаявся:

– Ич, стерво, перебирати стала!

Але та не образилась. Бувае ж людина не в собi! Інколи слiд дарувати образу. І хоч вiн тиран i насильник, але вiн кращий за трьох попереднiх господарiв, i вона його любить.

І замiсть лихоi думки, вона лиш з гiднiстю ляснула вухами.

– Нi, Самсоне, стара вже я – лишила ту пашу на ранок, та не здужала встати.

III

Старiсть, у всiх обставинах, повна трагiчного змiсту. Невiдомо вiдкiль приходять хвороби i невпинно, як шашелi, розточують тiло.

З тоi ночi в гнiдоi вже не переставало болiти в грудях. Працюючи, вона щохвилини вiдчувала свою хворобу i прикладала всiх зусиль, щоб згадати за ii первiсну причину.

Але дарма, у минулому не було нiчого такого, як то наприклад залiзнi вила, на якi вона посилалась в думках, коли починало болiти ребро.

З того ж часу вона стала нездатною до швидкоi iзди. Дивись, перебрала двiчi-тричi ногами, а в грудях вже шпигають голки й упоперек горла виростае тверда гуля, що заважае зiдхнути. І бувши з природи щирою до працi, вона стала вiддавати перевагу стiйцi.

Одного разу вона везла двох пасажирiв. Як i звичайно, вона ледве хапала в нiздрi повiтря, i iй туманилось в очах.

Пасажири розмовляли мiж собою, i один з них сказав:

– Ми поспiшаемо до соцiялiзму.

Саме тодi Самсон цвйохнув батогом i шарпнув вiжками. Гнiда зрозумiла, що соцiялiзм десь близько, за трьома-чотирма поворотами й напнула шию, щоб поспiшити до цього благословенного мiсця, бо iй таки кортiло зiдхнути на повнi груди i спочити.

Справдi, незабаром Самсон зупинив ii й пасажири встали.