Середземноморське перехрестя

«Ройял Соверiн», «Ройял Оук», «Резолюшн» та «Ремiллес» (1916—1917 рр.). За основним озброенням вони вiдповiдали попереднiй серii, однак серйозним модернiзацiям не пiддавались, через що на час Другоi свiтовоi вiйни iм виразно бракувало швидкостi, щоб змагатися з сучаснiшими лiнкорами. Два лiнiйних крейсери «Рiнаун» та «Рiпалс» (1916 р.), хоч i розвивали досить високу швидкiсть (31 вузол порiвняно з 21 вузлом для лiнкорiв типу «Р»), мали слабше озброення (шiсть 381-мм гармат) i були значно гiрше захищенi.

Справжньою гордiстю Королiвського флоту був лiнiйний крейсер «Худ» – найбiльший для свого часу бойовий корабель у свiтi (стандартна водотоннажнiсть 41 125 т). Спроектований з урахуванням урокiв морських битв Першоi свiтовоi вiйни, вiн поеднував потужне озброення (вiсiм 381-мм гармат) з досить сильним бронюванням i високою швидкiстю (31 вузол). Королiвський флот замовив чотири таких кораблi, однак через укладення Вашингтонськоi угоди з обмеження вiйськово-морських озброень добудований був лише один з них (у 1920 р.

).

Британськi вiйськовi кораблi у Гiбралтарi

Єдиними британськими лiнкорами, збудованими у мiжвоенний перiод, стали «Нельсон» i «Роднi» (1927 р.). Вони отримали максимальне озброення, яке дозволялось Вашингтонською угодою (дев’ять 406-мм гармат), але мали недостатню, як на часи Другоi свiтовоi вiйни, швидкiсть – 23 вузли.

Вихiд Японii (а пiзнiше де-факто – Францii та Італii) з мiжнародних договорiв щодо обмеження вiйськово-морських озброень, а також наростаючi масштаби вiдновлення нiмецького флоту змусили консервативний уряд Невiлла Чемберлена наважитись на асигнування значних коштiв для розбудови Королiвського флоту.

У 1937 р. почалось будiвництво п’яти нових лiнкорiв – «Кiнг Джордж V», «Прiнс оф Велс», «Дьюк оф Йорк», «Хоув» та «Енсон». Кораблi стандартною водотоннажнiстю 38 000 т могли розвивати швидкiсть понад 29 вузлiв. Головний калiбр гармат був менший, нiж у попередникiв – 356 мм, але зате кiлькiсть таких гармат зросла до десяти. Кораблi цього типу увiйшли до складу флоту вже пiд час вiйни, значно посиливши його бойовий потенцiал.

Британський флот напередоднi вiйни мав досить значну кiлькiсть авiаносцiв, проте належали вони до рiзних типiв i були далеко неоднаковi за бойовим потенцiалом. «Фьюрiес», «Корейджес» i «Глорiес» у 1920-х рр. були переобладнанi з легких лiнiйних крейсерiв. Перший з них мiг нести 36 лiтакiв, два iнших – по 48.