Смарагдова Сага

Сумнiваюся, що найманцi з ним впораються.

– Я знаю, хто впораеться, – мовила Ейна. – Орден Наглядачiв.

– Згоден, – пiдтримав ii Закум. – Краще за них нiхто не впораеться.

– Це ризикована справа, – сказав Асаф. – Не варто гарячкувати, бо можемо спровокувати вiйну й понести небажанi втрати з нашого боку.

– Вiйна мiж нами й так тягнеться роками, – гнiвно заперечила Кальмiя. – Негiдник мае бути покараним.

– Якщо наш план буде не бездоганним i Алексiос матиме бодай один шанс на удар у вiдповiдь – вiн неодмiнно ним скористаеться, – висловився Тагас.

 – Демони не славляться своiм братерством, але вони нiзащо не втратять можливостi пролити ангельскоi кровi.

– І що тепер? Дозволяти бiсовим виродкам творити все, що заманеться? – насмiшливо запитав Мелькiаль. – Вiдколи це ми боiмося вiйни з демонами? Вiдколи це ангели взагалi чогось бояться?

– Це не страх, а здоровий глузд! – зiрвавшись на крик вiдповiв Онафiель.

Здiйнявся галас. Кожен вiдстоював свою думку.

– Досить! – гаркнув Турiель.

Вiн витримав паузу, роздумуючи над почутим, пiсля чого сказав:

– Маемо голосувати.

Семалiоне, усе готово?

Ангел, одягнений бiлу рясу, який сидiв навпроти Турiеля, не брав участi в дискусii. Нижня частина його обличчя була захована пiд золотаву маску. На столi бiля нього лежав невеличкий мiшечок.

Ангел кивнув у вiдповiдь.

– Тодi розпочинаемо.

Над головами ангелiв засяяли нiмби. Ідеальнi кiльця яскравого свiтла здйнялися вгору, сплелися в дивному ритуальному танцi й занурилися в мiшечок.

Семалiон пiдняв долонi над головою, поступово загинаючи пальцi. Коли вiн закiнчив, обидвi руки були стиснутi в кулаки – голоси ангелiв роздiлилися порiвну. Усi присутнi спрямували своi погляди на Турiеля – останне слово за ним i зараз вiн мае озвучити свое рiшення.

* * *

Навiть яскраве сонце не могло врятувати вiд пронизливоi осiнньоi прохолоди, тому Ден та Алексi радiли, що не довелося довго чекати на ганку. Краще сидiти в зручних крiслах, попиваючи гарячу каву, нiж стирчати на вулицi.

– Вона нiколи навiть до магазину не виходила, не повiдомивши менi. Тим паче в нинiшньому станi, – розповiдав господар будинку Валерiй Сергiйович.

Валерiй мав досить занедбаний вигляд. Великi фiолетовi мiшки пiд червоними, захованими за товстi лiнзи окулярiв, очима, не мите кiлька днiв волосся та запущена щетина створювали неприемний портрет.

– Олеся мала от-от народити, – сльози потекли зморщеними щоками.

– Вона зникла вночi? – поцiкавився Алексi.

– Так.