На коні й під конем. Блакитна дитина

Ванько, що саме стояв бiля дошки, недовго думав. Взяв шмат крейди, звiвся навшпиньки i вивiв на дошцi: 3 барани додати 4 кози – буде 1 голова.

– Як одна? – здивувалася вчителька. – Ану порахуй: три додати чотири, то скiльки буде?

Наморщивши лоба, Ванько почав рахувати на пальцях.

– Буде сiм.

– От бачиш!.. То скiльки буде всього голiв, коли до трьох баранiв додати чотирьох кiз?

– Один голова!

Як не билася з ним учителька, вона так i не могла втовкмачити, що худобу можна рахувати на голови.

Ванько знав лише одного голову – сiльради i не хотiв поступатися цим, хоч у ступi товчи.

Повертаючи зi мною додому, вiн все бубонiв:

– Хiба ж у баранiв голови бувають?.. То тiльки в нашому селi е голова – дядько Никифор… І який дурень триматиме у себе аж три барани, та ще до них чотири кози додаватиме? – хазяйновито запитував вiн. – Двох баранiв i чотирьох кiз треба продати, а натомiсть купити овець. Отодi вже й зводити iх докупи…

Тож я й пiшов до Ванька як до людини, що вже мала справу з отакими химерними задачками.

Ванько довго зiтхав та шморгав носом над зошитом. Врештi пiдвiв голову i запитав:

– А знаеш, чого в кози молоко холодне?

– Чого?

– Бо в неi хвiст задертий. Вiтер туди дуе i молоко студить.

Я погодився, але вiд того вирiшення нашоi задачки не просунулося вперед.

– Треба до Соньки йти, – сказав згодом Ванько. – Вона, мабуть, знае: у неi ж коза е.

– Пхi, я вже давно вирiшила! – сказала нам Сонька.

– Ану покажи!

Сонька розгорнула зошит, i ми побачили: 16 лiтрiв + 2 лiтри = 18 лiтрiв.

– Тю, дурна, так iх же так не можна додавати!

– А то чому?

– Бо в кози ж лiтри меншi. Коза ж менша вiд корови, то й лiтри меншi!

Сонька подумала-подумала, почмихала-почмихала, а таки мусила погодитися з нами.

І вже втрьох билися ми над проклятущою задачкою.

– Знаете що, – сказав очманiлий Ванько, – давайте спiймаемо козу, подоiмо ii та подивимось, скiльки ж буде того молока.

Сказано – зроблено.

Сонька взяла невелике горнятко, а я i Ванько метнулися до кози. Ми таки подоiли б козу, бо уже встигли схопити ii за роги, а Сонька вчепилася в дiйки, коли б не тiтка Одарка, яка мала звичку появлятися саме тодi, коли ii найменше ждуть.

– А що ото ви, песиголовцi, затiяли?! – закричала вона, хапаючи лозину. – А нащо ото над твариною iзнущаетесь?! Чи вам нiкуди руки прикласти, щоб вони вам повсихали?!

Так i не вирiшили ми задачки про корову та козу.